Читать книгу Правознавство - Коллектив авторов - Страница 48

Слово «суверенітет» (лат. super – над, франц. souverainete – найвища влада) спочатку тлумачилось як найвища і абсолютна влада. Але згодом з’явилася теорія, згідно з якою єдиним джерелом влади за своєю природою є народ, а тому стали вирізняти поняття «народний суверенітет» і розуміли його як невідчужувану та неподільну владу народу, керовану його суспільною волею (Ж. – Ж. Руссо). Спочатку ця ідея була проголошена в Конституції Франції 1948 р., а на сьогодні принцип народного суверенітету офіційно закріплений у конституціях усіх держав.

Народний суверенітет – це один із основних принципів міжнародного та конституційного права, що передбачає визнання народу єдиним джерелом влади в державі та його виключне право здійснювати свою невід’ємну та неподільну владу незалежно від інших соціальних сил.

Згідно зі ст. 5 Конституції України, «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу».

Механізмами здійснення народного суверенітету є референдуми, збори, сходи, вибори тощо, які забезпечують можливість безпосередньої участі громадян у вирішенні питань загальнодержавного і місцевого значення, та діяльність органів державної влади, серед яких особливе місце належить парламенту, якому, за задумом одного із засновників теорії народного суверенітету Дж. Локка, народ довірив свою владу.

Крім народного розрізняють державний та національний суверенітет. Зокрема: державний суверенітет – це верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у міжнародних відносинах; національний суверенітет – це повновладдя нації, її можливість самостійно вирішувати будь-які питання свого національного життя.

Суверенітет держави означає верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади держави в межах її території та незалежність і рівноправність у міжнародних відносинах.

Суверенна держава має всі ознаки самостійної і незалежної держави: свою територію, громадянство, законодавство, органи влади, збройні сили, грошову систему, зовнішні атрибути влади, вона є суб’єктом міжнародних відносин.

Суверенітет держави має дві складові – внутрішню і зовнішню.

Внутрішня складова державного суверенітету полягає в:

– універсальності державної влади, тобто поширенні на всю територію, органи, організації й населення своєї країни;

– її незалежності від інших володарюючих суб’єктів та суб’єктів суспільних відносин;

– верховенстві державної влади, тобто її пріоритеті над усіма іншими видами влади, що здійснюється в тій чи іншій країні;

– наявності у державної влади таких засобів її здійснення, як законодавство, правосуддя, державне управління, спеціальний апарат примусу тощо.

Зовнішня складова державного суверенітету полягає в:

– незалежності державної влади у відносинах з іншими державами;

– наявності збройних сил, які є гарантом її недоторканності;

– наявності спеціальних органів, через які держава співпрацює з іншими державами (міністерство закордонних справ, посольства, консульства тощо в інших державах).

Гарантії державного суверенітету – це ті умови й засоби, за допомогою яких забезпечується суверенітет держави. Зокрема, це: волевиявлення народу мати суверенну державу; спроможність економічного потенціалу країни, який би забезпечував її економічну самодостатність; військова могутність, яка здатна захистити країну від зовнішньої агресії; міжнародне визнання суверенітету держави.

Слід враховувати, що державний суверенітет є похідним від суверенітету народу, і фактично держава є суверенною тією мірою, якою дозволяє їй народ. Невипадково кажуть, що «народ має таку державу, яку він заслуговує». А з погляду віруючих монотеїстичних релігій єдиним, хто є по-справжньому суверенним, тобто не підвладним жодній вищій владі, є лише Бог. Саме тому з практичного погляду суверенітет держави є політичною декларацією її незалежності та засадничою презумпцією права на невтручання в її внутрішні справи третіх держав.

Правовою основою суверенітету держав є конституції та загальновизнані принципи міжнародного права, які визначають та юридично закріплюють суверенну рівність і рівноправність держав, їхню територіальну цілісність, невтручання в їхні внутрішні та зовнішні справи, право націй на самовизначення.

Повага до суверенітету держави – один із найважливіших принципів міжнародного права і міжнародних правовідносин, який закріплений у Статуті ООН, Гельсінських угодах та інших міжнародно-правових документах. Але сучасна міжнародна практика свідчить про наявність не лише реального, а й декларативного (фіктивного) суверенітету.