Читать книгу Рослини - Группа авторов - Страница 12

Тепер ви знаєте, як здійснюється запилення квітки. Але ось воно завершилося. У її середині утворився зародок, який розвивається за рахунок споживання речовин з ендосперму і поступово обертається в насінину.

Одночасно змінюється і зав’язь квітки. З неї утворюється так званий оплодень, який оточує насіння. До зав’язі з листків надходять поживні речовини, і вона поступово перетворюється на плід.

Плід є дуже важливим для будь-якої з рослин, що розмножуються насінням. Він захищає насіння від висихання, температурних коливань та інших негативних факторів. У стиглому вигляді він також сприяє розповсюдженню насіння якомога далі від рослини, яка його утворила, щоб молоді паростки не пригнічували її та один одного.

Яскравий колір, соковита та смачна м’якоть приваблюють птахів та тварин, ласих до стиглих плодів. Ви знаєте, як охоче дзьобають їх птахи, бо містять вони насіння або дрібні листочки. У їхньому шлунку насіння не перетравлюється і виходить з екскрементами. Таким чином птахи розносять його на далекі відстані, де воно й проростає.

«Вибух» шаленого огірка

Зовні плід оточує оплодень, який може бути сухим або соковитим. На плодах із сухим оплоднем часто утворюються різні вирости, волоски, крилатки. А іноді оплодень твердіє і утворює горішок, як ліщина, грецький (волоський) горіх та інші. Часто сухі плоди утворюють коробочки, в яких міститься насіння. Згадайте наш улюблений господарками садиб кручений панич (іпомею), який восени утворює маленькі коробочки з чотирма гранями і гострим верхом. У них обов’язково ви знайдете чотири чорних насіннячка. Різновидом коробочок є стручок. У деяких бобових, наприклад спаржевої квасолі, він, коли достигає, розтріскується сам і викидає квасолини поряд із собою.

За допомогою оплодня рослини успішно вирішують дуже важливу для них «транспортну проблему». Адже їм треба якось розповсюдити насіння якомога далі від місця свого зростання. І скільки ж тут «інженерних винаходів»! І парашутики (як у кульбаби), і крильця (як у клена), і багато чого іншого. Але найдивовижнішим явищем, мабуть, є «рослини-артилеристи». Серед них найвідомі-шим можна вважати шалений огірок, який росте на узбережжі Середземного моря і в нас у Криму. Плід цієї рослини нагадує сливу й має дуже міцні стінки. Якщо зрілий плід відірвати від плодоніжки, у місці відриву утворюється отвір, через який майже тієї ж миті викидається суміш з клейкого соку та насіння. Всередині вони знаходяться під тиском майже 6 атмосфер, тому так і поводяться. А «стріляє» такий огірок аж на 12 м і більше. При цьому швидкість польоту доволі важкого насіння дорівнює 10 м/сек.

У тропічних лісах росте ліана занонія. На початку XX століття її насіння, розмах «крил» . якого сягає 15 см, було використане як взірець для будування перших планерів.

Соковиті плоди зазвичай складаються з трьох шарів: першого – тонкого зовнішнього; другого – переважно соковитого і м’ясистого, який містить багато цукру або олії, як, наприклад, оливи; і останнього – внутрішнього. Часто він перетворюється на кам’янисту тканину і утворює кісточку, як у сливи, вишні чи абрикоса.

Соковиті плоди бувають багатонасінними (яблуко, груша, гарбуз) та однонасінними (слива, маслина, вишня).

Різновидом соковитих плодів є ягоди. Вони утворюються роз-рослим квітколожем – нижньою частиною квітки, яка поєднує її зі стеблом. Усі ягоди містять багато насіння, але не мають кісточок. До них належать полуниця, суниця, журавлина, виноград, пасльон та багато інших, навіть гарбуз, огірок, томати та перець.

Насіння тропічної ліани занонії.

Найкрупнішими плодами є плоди добре відомого нам гарбуза. Іноді вони досягають велетенських розмірів. Так, у 1970 р. один англієць виростив на городі гарбуз, вага якого була близько 93 кг.

А найдовші плоди виростають у змієподібної дині. Вони сягають двох метрів у довжину.

Найбільшим плодом з тих, що ростуть на деревах, можна вважати плоди хлібного дерева, які охоче їдять мешканці тропіків. Вони мають довжину 90 см, ширину – 50 см, а їхня вага сягає 40 кг. Зрозуміло, що не всяка гілка здатна витримати таку вагу. Отож плоди хлібного дерева прикріплюються прямо до стовбура. З м’якоті плоду, солодкого на смак, місцеві жителі печуть хліб. Ось чому дерево і називають хлібним. Тубільці збирають стиглі плоди, складають їх у яму і накривають листям. Там вони починають бродити як справжнє тісто. Його потроху виймають і готують на вогнищі.

А серед горіхів найбільшим вважаються плоди сейшельської пальми. Вони здавна були знайомі мешканцям західного узбережжя Індії. Горіхи незвичної форми (здається, що вони сильно перетягнуті тонкою ниткою і розділені нею навпіл) приносили морські хвилі. Саме тому індійці довгий час вважали, що вони є плодами пальм, які ростуть під водою. Але ось у 1743 р. європейці відкрили Сейшельські острови, а на них – пальми з величезними горіхами. їх діаметр сягає 45 см, а вага – 25 кг. На одній пальмі водночас може розвиватися до 30 горіхів. Ростуть вони дуже повільно і вистигають через шість років після закінчення цвітіння.

Більшість плодів має насіння. Воно теж різноманітне за формою, кольором та розмірами. Ми добре знаємо чорні боби, розмір яких у діаметрі часто дорівнює монеті вартістю п’ять копійок. Поряд з ними насіння портулаку чи петунії виглядає пилинками. А є й іще менші. Назвати рекордсменів серед рослин, у яких найдрібніше насіння, дуже важко, бо їх надто багато. Зупинімося на билинці довго-рогій – одній з орхідей, що росте в Закарпатті, Карпатах і Прикарпатті. Її насіння важить лише 0,000123 г. А в інших видів орхідей в одному грамі може вміститися 990 млн насінин.

Саме в насінинах міститься зародок майбутньої рослини. Його оточують поживні речовини, щоб зародок, коли насіння потрапить у сприятливі умови для проростання, мав собі поживу, доки не стане здатним отримувати її ззовні. А для цього потрібно, щоб у рослини виросли надземні стебло та листя. Простежмо, що ж відбувається з насінням, коли воно проростає. Але спочатку слід скласти уявлення про будову насінини.

Стигла насінина зверху вкрита міцною насінною шкіркою. Вона захищає її від висихання, пошкоджень, шкідливих комах та бактерій. На шкірці знаходиться рубчик, що залишився від ніжки, якою на сінина з’єднувалась з оплоднем.

Перші експерименти по пророщуванню насіння пов’язані з іменами італійського вченого Марчелло Мальпигі та англійського вченого Стефана Гельсу, які жили у XVIII столітті. Гельсу пощастило навіть виміряти силу, з якою насіння всмоктує воду, коли бубнявіє. Він наповнював невеликий казанець горохом, додавав до нього воду і прикривав казанець кришкою, а зверху клав важелі. Таким чином він довів, що набубнявіле насіння може підняти вагу до 80 кг.

Усередині насінини знаходиться зародок, який складається з сім’ядолі, первісного корінця – радикули – та зародкового пагона з брунечкою.

Сім’ядолі містять запас поживних речовин. У частині рослин у кожній насінині їх дві. Тому вони звуться дводольними. Інші мають одну сім’ядолю і звуться однодольними. В цьому разі поживні речовини містяться в ендоспермі, який оточує зародок. Є ендосперм і в частини дводольних рослин, наприклад у триколірної фіалки та жовтецю.

Поки насіння не потрапить у вологе середовище, воно перебуває у спокої і може залишатися в такому стані тривалий час, щоправда – обмежений. Для різних рослин він є різним. Наприклад, насіння кропу чи петрушки втрачає схожість уже за рік, а гарбуз або огірки можуть прорости аж через десять років. Є й рекордсмени. У 1954 р. в басейні річки Юкон у Канаді було знайдене вмерзле в ґрунт насіння арктичного люпину, вік якого дорівнює, як визначили вчені, 10—15 тис. років. Незважаючи на це, насіння проросло в 1966 р.

Та ось насіння потрапило у вологу теплу землю. Через малесеньку пору мікропіле у його шкірці всередину насінини надходить вода, і вона починає бубнявіти, бо вода рухається з клітини в клітину. Під її впливом активізуються ферменти, які сприяють перетворенню запасів крохмалю на глюкозу, що переноситься в зони росту. В них клітини починають ділитися. За 3—4 дні насінна шкірочка розривається і назовні виходить корінь, який розвився з первісного корінця. Він швидко занурюється у ґрунт і закріплюється за допомогою кореневих волосків. Потім починає рости зародковий пагін, який виходить на поверхню ґрунту разом з брунечкою та сім’ядолями (у деяких рослин, наприклад у квасолі, сім’ядолі залишаються під землею). З брунечки розвивається надземне стебло та листя, а сім’ядолі відпадають, бо їхній запас поживних речовин рослина повністю використала і може добувати собі харч за допомогою фотосинтезу.