Читать книгу Рослини - Группа авторов - Страница 3

Прадавні рослини – їх ще називають викопними – були відомі людям з давніх часів. їх описували і стародавні греки, і середньовічні вчені. Втім, саме в останні два століття були зібрані і вивчені їх величезні колекції, що дало змогу скласти наукові уявлення про рослинний світ доісторичних часів.

У більшості біологічних та геологічних установ розвинених країн є палеоботанічні лабораторії, а в Індії існує навіть самостійний Палеоботанічний інститут, що був створений відразу після того, як країна стала незалежною.

Проте, напевне, у вас уже виникло запитання: як могли зберегтися рослини, адже навіть торішня трава та опале листя й ті встигають частково перегнити або змінити свій зовнішній вигляд. Що ж казати про дерева і трави, які росли багато мільйонів років тому!

Справді, для того щоб утворилися викопні рештки давніх рослин, потрібні певні умови. Треба, щоб лист, стовбур, пагони або інші частини рослини потрапили у воду, де їх невдовзі вкриє шар піску та глини. Під такою «ковдрою» без доступу повітря вони законсервуються і поступово перетворяться на вугілля, але збережуть при цьому всі особливості живої рослини. Саме такі обвуглені дерева утворили родовища кам’яного вугілля, яке є дуже важливим для економіки будь-якої країни.

Більшість родовищ кам’яного вугілля утворилися приблизно 300 млн років тому в періоді, який за це дістав назву кам’яновугільного. Багато дерев того часу мали лускоподібне листя, яке під час росту рослин опадало й утворювало на стовбурах характерні відбитки, що нагадували зміїну луску. Ось чому скам’янілі рештки цих дерев давнім людям часто здавалися казковими «кам’яними зміями». Саме з таких лісів складаються запаси кам’яного вугілля Донбасу.

Доволі часто у процесі гниття від рослини залишаються тонкі плівки, які називаються фітолеймою. Завдяки фітолеймі можна дослідити навіть будову клітин викопних рослин.

Якщо рослина потрапила на вологий ґрунт, із часом її тканини розкладаються, але на їх місці утворюється відбиток, який дозволяє скласти уяву про зовнішній вигляд листя, квітки або інших рослинних органів. А іноді дослідникам щастить. Розчини мінеральних речовин, що містяться в осадових породах, просочують кожну клітинку загиблої рослини. Тоді вона кам’яніє, а вчені роблять з такого каміння тонкі зрізи, які називають шліфами, і вивчають їх під мікроскопом. Такі зрізи нічим не гірші за ті, що їх роблять ботаніки, вивчаючи будову сучасних рослин. Вони дозволяють роздивитися навіть будову клітин, звичайно, за допомогою мікроскопа.

Іноді під землею зустрічаються цілі ліси скам’янілих дерев. їх знайдено в Болгарії, США, на Уралі, в Середній Азії та інших місцях. А в «кам’яному лісі» в долині річки Ягноб у Таджикистані збереглися навіть сліди динозаврів.

Викопні рештки рослин часто зустрічаються в бурштині. У смолу давніх дерев потрапляли шматочки кори, мох і навіть квітки. В одному шматочку бурштину, що його знайшли поблизу міста Калі-нінграда, який розташований на березі Балтійського моря, одного разу знайшли надзвичайно красиву квітку орхідеї. На жаль, тканини рослин в янтарі не зберігаються, проте залишають точнісіньку копію, котра дозволяє побачити рослину майже такою, якою вона була під час росту.

Предметом досліджень палеоботаніків є не тільки самі рослини, а і їх спори та насіння. Іноді про наявність якихось рослин на певній території можна говорити лише на підставі спор, які у великій кількості залишаються в геологічних відкладеннях1.

Але й досі нам достеменно невідомо, коли саме на Землі з’явилися перші рослини. Певні сліди їх присутності вчені знаходять у геологічних породах, характерних для протерозойської ери, що тривала 1000—2000 млн років. З них відомі деякі бактерії, що дуже схожі на сучасні, та синьо-зелені водорості. Крім того, в окремих місцях, наприклад у Чехії та Індії, у протерозойських геологічних відкладеннях знайдено шматочки скам’янілої деревини, які свідчать про те, що вже тоді існували й вищі рослини. Втім, ряд дослідників піддають сумніву ці факти. Вони впевнені, що рослини з’явилися не раніше середини більш близької до нас палеозойської ери, яка розпочалася десь триста сорок мільйонів років тому і закінчилася сто шістдесят п’ять мільйонів років тому, а знайдені викопні рештки або не є рослинами, або потрапили до протерозойських відкладень разом з ґрунтовими водами, які вимили їх з пізніших шарів.

Найдавніші рештки живих організмів знайдено в Південній Африці. Вік цих бактерієподібних істот становить 3,5 млрд років.

А де ж з’явилися перші рослини? Більшість вчених схиляються до гіпотези про те, що колискою рослинного світу, як усього життя на планеті, було море. Саме тут з’явилися перші живі істоти – малесенькі грудочки білкової речовини, частина з яких із часом дала життя найпримітивнішим рослинам – бактеріям та мікроскопічним водоростям. З того часу бактерії майже не змінилися, а водорості поступово ставали все складнішими, згодом вийшли на суходіл, щоб пізніше запанувати там. Тож давайте ближче познайомимося з піонерами рослинного царства і зазирнемо у глибини давнього океану.

Проте спочатку слід запам’ятати деякі відомості, важливі для розуміння двох наступних розділів.

Усю історію розвитку життя на Землі розподіляють на тривалі відрізки часу, що їх називають ерами. Ери, у свою чергу, теж розподіляються на періоди залежно від змін, які відбувалися у світі рослин та тварин, тобто у флорі і фауні планети.

Між цими умовними відрізками часу, кожний з яких тривав багато мільйонів років, немає чітких меж, бо зміни відбувалися дуже повільно – один період плавно переходив в інший.

Таким чином, хронологію розвитку нашої планети можна уявити собі у вигляді таблиці-календаря, де водночас з назвами ер та періодів показана і їх тривалість. Таку таблицю називають геохронологічною, бо у перекладі з давньогрецької «гео» означає «земля», а«хронос» – «час».