Читать книгу Рослини - Группа авторов - Страница 15

Більша частина поверхні нашої планети вкрита солоними водами Світового океану. Його площа займає близько 360 млн квадратних кілометрів. А сам Світовий океан, як ви знаєте, був колискою земного життя, у тому числі всього розмаїття рослинного світу.

У морських глибинах росте чимало рослин, казково гарних і зовсім незвичайних для людського ока.

«Іванко бачив перед собою коливання водоростей, зеленуватих і бурих. Дивлячись на розмаїття цього мережива з рослин, можна було подумати, що їх створив художник, який прагнув підмінити недолік оригінальних ідей багатством, ретельністю і різно-маїттям оздоблення. Тут були водорості, що нагадували мотузки з багатьма вузлами, водорості ялинкоподібні, лапчасті, стрічкоподібні, із зазубреними краями… Іванко багато разів милувався підводним ландшафтом – і не міг намилуватися. Начебто він опинився на невідомій планеті, де все було інше. Довгі смуги, стрічки, шнури, мотузки бурих водоростей тихо коливалися, вигинаючи, мов напівсонні змії, свої гнучкі тіла». Так побачив очима свого героя дивовижний підводний ліс відомий російський письменник-фан-таст Олександр Бєляєв у книзі «Підводні землероби». Втім, опис дає лише приблизне уявлення про красу підводних гаїв, які навряд чи поступаються квітучим долинам Криму та іншим екзотичним куточкам планети.

Підводні рослини вивчає наука альгологія, яка існує вже понад 200 років. Ось деякі відомості з неї.

Велика кількість морських рослин знаходиться на континентальному шельфі, який охоплює вузькі підводні території за 50— 100 км від узбережжя. Вони зустрічаються лише на глибині 150— 200 м, бо далі сонячне світло втрачає основну свою енергію, а без неї водорості, як і будь-які інші рослини, існувати не можуть. Втім, це стосується тільки рослин, які чіпляються за морське дно. А мікроскопічні водорості зустрічаються повсюди у поверхневих водах Світового океану.

Часто водоростями вважають усі рослини, що ростуть під водою. Це не зовсім так, бо там можна зустріти і квіткові та сіменні рослини, слизисті гриби та бактерії.

Серед квіткових морських рослин найчастіше зустрічається один з видів морської трави – зостера. Є вона і в Чорному морі.

Макроцистіс – велетень серед водоростей

Зостера – багатолітня рослина. її потужне кореневище стелиться по морському дну. Щовесни трава випускає тонке, стрічкоподібне листя. Над поверхнею моря зостера не піднімається. її зарості дуже люблять дрібні морські мешканці – морські голки, коники, креветки тощо. Восени листя морської трави відмирає і його виносить на берег. Там воно утворює великі валки, в яких люблять копирсатися кози, що завжди охочі до свіжого листя.

На відміну від морської трави та інших квіткових підводних рослин, у водоростей немає чіткого поділу на корінь, стебло та листки. Замість коренів у них розвиваються коренеподібні утворення ризоїди, за допомогою яких рослини прикріплюються до дна, підводних скель і поглинають поживні речовини.

Крім того, водорості існують не тільки під водою. Іноді вони вкривають товстим шаром скелі, вологу землю, стовбури дерев, фарбують у червоний колір сніги, завдаютьнам шкоди, забруд-нюючи поверхні кахлю у ванних кімнатах.

Червоне море, напевно, дістало свою назву через червонувате забарвлення води в період масового розвитку тріходесмії, ниткоподібної, зібраної в мікроскопічні пучки водорості.

Звичайно водорості поділяють на дві великі групи: мікроскопічні форми та великі форми – макрофіти.

На морському дні росте близько чотирьох тисяч видів макро-фітів, а у воді плаває ще майже шість тисяч мікроскопічних водоростей.

Мікроскопічні водорості становлять велику частину так званого планктону – сукупності дрібнесеньких водоростей, бактерій, молюсків, ракоподібних, які не в змозі протистояти течіям і рухаються за хвилями. Та частина планктону, що складається з рослинних організмів, називається фітопланктоном.

Мікроскопічні водорості розмножуються із шаленою швидкістю. Одна особина протягом лише одного місяця може «народити» сто мільйонів подібних собі. Втім, їх дуже швидко поїдають. Смакує фітопланктон навіть таким велетням, як кити.

Особливо пишно планктон розвивається навесні, коли рослини отримують більше світла і мінеральних речовин. І тоді моря та водосховища набувають зеленого, синього, жовтого, червоного забарвлення. В цей час в одному літрі води можна нарахувати кілька мільйонів мікроскопічних водоростей. Скупчення планктону викликає не тільки «цвітіння», а й світіння моря – мікроскопічна водорість перідінея накопичує у своєму організмі фосфор.

Найбільше у фітопланктоні міститься діатомових водоростей. З ними ви вже познайомилися в главі «Мільйони років до нашої ери».

У прісних водоймищах дуже розповсюджена хлорела, яка забарвлює воду в зелений колір. Якщо під час «цвітіння» уважно придивитися до води там, де її просвічують сонячні промені, можна побачити тисячі маленьких зелених пилинок. Це і є хлорела. Весь її організм складається з однієї клітини діаметром від 3до 6 мікронів. Добре роздивитися її можна тільки під мікроскопом.

Одноклітинні водорості є дуже стійкими до температурних змін. Вони можуть існувати в Арктиці і поблизу підводних вулканів, де вода кипить від гарячих потоків лави, і навіть у гейзерах, де температура сягає 90° за Цельсієм. Одного разу французький вчений Поль Беккерель помістив водорості у рідке повітря, температура якого наближалася до мінус 190° за шкалою Цельсія. Через шість років він зігрів водорості, і вони почали розмножуватися.

Як будь-яка клітина живого світу, вона має протоплазму, в якій існують специфічні утворення – хроматофори, що містять зелений пігмент хлорофіл. Усередині материнської клітини утворюється кілька дочірніх клітин, що схожі на дорослі. Ці маленькі клітиночки за сприятливих умов швидко ростуть, розривають материнський організм і виходять назовні. Таким чином, кожна нова особина починає самостійне життя, а через певний час у ній теж утворюються нові клітини.

У деяких країнах хлорелу, що багата на жири, білки та вуглеводи, використовують для годівлі худоби. Нею також годують рибу у штучних умовах. При цьому продуктивність худоби збільшується на 40 %, а вага риби – на 30 %. А на одній з київських птахофабрик, де у 70-ті роки минулого століття курчатам щоденно давали по 1г сухої хлорели, їх вага була на 10% більшою за вагу курчат, які отримували звичайний корм. Дорослі ж курки, які споживали по 5 г водорості, стали давати більше яєць з підвищеною кількістю жиру.

А ось іще одна цікава мікроскопічна водорість – гематокок. З нею пов’язані легенди про «криваві» дощі, які насправді спостерігали в Європі. Відомі й ситуації, коли дощові калюжки раптом ставали ясно-червоними, ніби до них потрапила червона фарба. Це теж є наслідком присутності в дощовій воді гематококів. У нормальній ситуації вони мають зеленувате забарвлення. Та коли у воді бракує кисню, гематококи перетворюють хлорофіл, що містять їхні клітини, на червоний гематохром і швидко червоніють. От вода і здається червоною.

Великі водорості, макрофіти, зазвичай прикріплюються до каміння, скель, інших природних і утворених людьми нерівностей морського дна за допомогою ризоїдів. Але є й такі, що повільно плавають у воді і розмножуються за допомогою шматочків свого тіла. До таких водоростей належить сарга-сум, який дав назву відомому Саргасовому морю. Воно є частиною Атлантичного океану і розташоване поблизу Антильських островів.

У 1492 р. каравели Колумба в ще невідомому в той час Саргасовому морі потрапили у велике скупчення саргасумів. Кораблі з великим зусиллям подолали небезпечну ділянку, бо майже не могли рухатися, і це дуже налякало моряків.

Це море – величезна затишна зона, площа якої становить понад 4,5 млн квадратних кілометрів. Умови в ньому дуже сприятливі для розвитку саргасумів. Вони ростуть тут у великій кількості, і їх скупчення добре помітні з літака.

Протягом тривалого часу вважали, що саргасуми (іноді вживають назву саргаси) – це відірвані від дна прибережні водорості, які занесли в Саргасове море течії. Але з часом було доведено, що вони дуже відрізняються від своїх родичів, які ростуть поблизу берегів Америки, Африки та Європи. Втім, очевидно, що утворилися вони від якихось предків, що жили в прибережних водах.

Деякі вчені навіть стверджували, що колись саргасуми були частиною рослинності Атлантиди, а після її загибелі набули нових ознак. Проте це є лише романтичною гіпотезою, а насправді предки саргасумів залишаються невідомими.

Дуже розповсюдженою та найбільш широко відомою з морських водоростей Саргасум є ламінарія, яка росте на глибині від 3 до 10 м у холодних водах. Найкраще вона почувається при температурі 8—12° С. Поряд з основою у неї є ділянка росту, з якої взимку та навесні відростають нові листки. Коли старий листок підіймається новим, він поступово відмирає, а новий розділяється на кілька лопатей. Дуже часто ламінарія досягає величезних розмірів, особливо в Арктиці. Рослини завдовжки 25 м – не рідкісне явище, а деякі особини сягають 70 м у довжину. У таких гігантів «гілки» в основі мають великі пузирі з повітрям, які утримують важке листя на поверхні.

Розмножується ламінарія спорами.

Ламінарія

Вони містяться у спеціальних мішечках, спорангіях. Кожна рослина дає 12 млн спор. Коли спорангії лопаються, вода навколо стає каламутною. Але поступово течія розносить спори. З часом вони осідають на дно і проростають. На паростках утворюються чоловічі та жіночі клітини. На чоловічих з’являються сперматозоїди, а на жіночих – яйцеклітини. Із заплідненої клітини проростає водорість, яка вже через рік сягає у довжину 4—5 м і здатна сама вирощувати спори.

Ламінарію часто називають «морською капустою» і широко використовують у їжу в багатьох країнах, бо вона дуже корисна.

В ній міститься велика кількість вітаміну А, D, йоду та багато інших мікроелементів, необхідних людині.

Особливо полюбляють ламінарію в Японії. Тут існує понад триста страв, що їх готують з морської капусти. А за обсягом споживання ця водорість поступається лише рису, який є основним продуктом харчування японців.

Там, де росте багато водоростей, завжди дуже мало мікробів, бо водорості виділяють багато фітонцидів – особливих речовин, що згубно впливають на мікроорганізми. А крихітна синьо-зелена водорість осцилярія виділяє антибіотики, які вбивають мікробів навіть на далекій відстані.

Більшість країн світу добуває ламінарію прямо в морі, дбаючи, проте, про її відновлення. Для цього підводні ліси поділяють на окремі ділянки і щороку змінюють місце добування, щоб ламінарія встигла вирости. А японці винайшли спосіб вирощувати цю водорість у штучних умовах. Спочатку вони збирають рослини зі зрілими спорангіями і сушать їх кілька годин у прохолодному місці. Потім їх переносять у водоймище з морською водою та численними мотузками і бамбуковими палицями. Спорангії всмоктують воду і розриваються. Спори осідають на палицях та мотузках, де й проростають. Щоб ламінарія швидше росла, у воду додають певну кількість різних поживних речовин. Завдяки цьому вже через три місяці водорості досягають двох метрів, і їх можна використовувати.

Взагалі великі водорості дуже корисні й з інших причин.

У деяких місцях побіля морського узбережжя вони захищають береги від руйнівної сили хвиль. Наприклад, на західному узбережжі Північної Америки розташований порт Санта-Барбара, де водорості є майже єдиним захистом від штормів. А в деяких країнах їх на-віть спеціально висаджують.

На морському дні для захисту берегів неподалік від парку «Айлен-Біч» у штаті Нью-Джерсі влітку 1965 р. «посадили» штучні водорості, зроблені з поліпропіленового матеріалу. Довжина їх сягала близько двох метрів. А в Англії їх закріпили на дні за 100—120 км від берегової лінії в районі міста Борнемут. Це значно послабило силу хвиль.

З кожним роком водорості набуваютьусе більшого значення в житті людей.

Вони все ширше використовуються в медицині, як харчові продукти, як сировина для видобування цінних мікроелементів, застосовуються як ефективне добриво у сільському господарстві.

Великі перспективи для цього є і в нашій країні. Водоростями багате Чорне море. Тільки поблизу Одеси є величезні площі в кілька тисяч квадратних кілометрів, де коливаються справжні підводні ліси. Загальна вага цих водоростей сягає 15—20 млн тонн.