Читать книгу Загадки природи. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 14

Тварини й рослини набагато «старші» за людей. Вони довго пристосовувалися до життя на нашій планеті, і деякі з них досягли дивовижних результатів у різних галузях життя. Отже, давайте познайомимося з деякими визнаними рекордсменами.

Коли говорять про дуже давніх зелених велетнів, насамперед пригадують баобаби. Відомий мандрівник і натураліст А. Гумбольдт назвав цих представників роду адансонія найстаршими з живих пам’яток планети. Дослідники твердять, що в Сенегалі ростуть дерева, чий вік перевищує 5150 і навіть 5500 років! Щоправда, довести це досить складно, оскільки річних кілець, за якими звичайно вираховують вік рослини, у баобабів немає… Найвідомішим серед адансоній, безумовно, є африканський вид. Пальму першості йому забезпечила «безглузда» зовнішність: висота зеленого аборигена сухих африканських саван відносно невелика: від 12до 20 метрів, зате надмірно роздуті стовбури в діаметрі сягають десяти метрів, а їхня окружність становить 30–40 метрів. Недавно в пресі промайнуло повідомлення про те, що групою дослідників виявлений велетень, що є найвищим деревом на планеті: заввишки він 189 метрів, а діаметр його стовбура дорівнює 43,5 метра. А в 1991 році в «Книзі рекордів Гіннесса» з’явилося повідомлення про баобаб обхватом 54,5 метра.

Баобаб

Баобаб – не єдина рослина, що є природним резервуаром води. У такий же спосіб пристосовується до посушливих умов дерево-фляга моринга, що росте в горах Південно-Західної Африки. У Каліфорнії є своє дерево-водоймище —ідрія, що нагадує десятиметрову перевернуту морквину. Воду накопичують і австралійські пляшкові дерева.

Адансонія пальчаста – дерево листопадне, з гілками досить незвичайної форми (вони більше нагадують коріння). За уявленнями бушменів, божевільним «садівником», що вперше посадив це дерево «догори дригом», була гієна – дух зла. Цвітуть баобаби в період, коли листя на них немає. У цей момент дерево виглядає фантастично, оскільки на його голих перекручених гілках з’являються квіткові бруньки, що звисають на довгих квітконіжках. Пізно ввечері вони розгортаються у великі (двадцятисантиметрові!) білі квітки. Це чудо живе лише одну ніч, привертаючи своїм ароматом кажанів (саме вони запилюють рослину). Нюх у цієї тварини, скажімо так, специфічний, бо запах квітів баобаба більше всього нагадує «аромат» гниття, тож спостерігати цвітіння зеленого гіганта краще здалеку і з того боку, звідки дме вітер…

Деревина цих рослин м’яка і пориста. У сезон дощів вона накопичує величезну кількість води: до 120 000 літрів! Через це слони майже цілком поїдають дивні дерева, одержуючи при цьому і харч, і воду. Коли починається посуха, баобаб «худне», витрачаючи накопичену рідину. Через підвищену вологість деревини баобаб часто вражають хвороботворні грибки, що стають причиною утворення великих порожнин. Місцеві жителі пристосували їх під комори, склади, а інколи й тимчасові житла. Трапляється, що для особливо великих порожніх екземплярів баобаба знаходять і більш оригінальне застосування. Наприклад, в одному із селищ Північної Австралії й у містечку Касане (Республіка Ботсвана) дупла зелених гігантів використовувалися як місцеві в’язниці. У Республіці Зімбабве баобаб служив автобусною зупинкою (він уміщав до 40чоловік). Ав Намібії в порожньому стовбурі живої рослини влаштували лазню, де знайшлося місце навіть для ванни.

Оскільки для збереження тисяч літрів води під тропічним сонцем дереву необхідна гарна ізоляція, кора баобабів пухка і м’яка, але при цьому дуже товста. Якщо вдарити рослину кулаком, то на місці удару залишиться помітна вм’ятина, а куля пробиває стовбур навиліт. Щоб зменшити уразливість дерева, природа «зміцнила» внутрішню частину його кори міцними волокнами.

За рік зелені велетні стають товстішими приблизно на три сантиметри. Вони на рідкість живучі: корені баобаба в пошуках води розростаються на сотні метрів, здерта кора наростає знову, при знищенні серцевини гігант не гине. Навіть якщо дерево повалиться на землю, але при цьому хоч один його корінь збереже контакт із грунтом, він продовжуватиме рости. Щоправда, вже лежачи.

Аборигени знаходять застосування будь-якій частині баобаба. Кору, листки, плоди й насіння рослини вживають у їжу, з них виготовляють спеції, прохолодні напої, посуд, каву, мило, харчову олію, репеленти, фарби, клей, ліки, тканини, нитки, струни, рибальські сіті й мотузки. Останні, до речі, такі міцні, що їх не може розірвати навіть слон!

Баньян

А тепер давайте познайомимося з іще одною примхою природи – бенгальським фікусом (баньяном). Ця рослина починає своє життя на іншому дереві. Однак, зростаючи, вона випускає численні повітряні корені, що, подовжуючись, досягають землі. Корінці баньяна закріплюються в грунті й поступово перетворюються на… стовбури, що підтримують важкі гілки рослини. Старі бенгальські фікуси мають висоту до 30 метрів і обіймають площу в кілька гектарів. Важко повірити, що цілий ліс могутніх стовбурів найчастіше на ділі є одним деревом, вік якого становить від 200 до 600 років!

Дивні рослинні релікти донині можна побачити в багатьох країнах світу. Наприклад, у Мексиці, на південному схилі Поперечної Вулканічної Сьєрри, поблизу містечка Тулі росте одне з найбільших і найдавніших дерев нашої планети. Це – тис, що найчастіше шанобливо називають «Деревом Тулі». Тиси, до речі, взагалі належать до так званих тисячолітніх рослин. В Англії, у графстві Кент, тягнуться до неба екземпляри, які живуть уже понад 3000 років. Такі довгожителі є на Кавказі, біля підніжжя Альгейських Альп і в Шотландії (найдавніший у Європі тис Фортингаля).

Вік могутнього «Дерева Тулі» вчені точно визначити не можуть. Одні твердять, що він перевищує 4000 років, інші вважають цю цифру наполовину перебільшеною. За легендою, саме під цим тисом 500 років тому завойовник Мексики Кортес розбив свій табір; пізніше іспанці побудували в тіні зеленого велетня католицький храм. Немаленький будинок здається іграшковим будиночком на тлі грандіозного стовбура. Габарити одного з рослинних патріархів землі вражають: його висота становить 48 метрів, а діаметр 550-тонного стовбура дорівнює 38 метрам. Тінь від крони унікального тиса покриває 800 квадратних метрів.

Пляшкове дерево

Але «Дерево Тулі» – далеко не найвище на Землі. У будьякому разі, його жодним чином не можна порівняти з австралійськими евкаліптами. Найбільший точно обмірюваний представник цього виду піднімав свої гілки на висоту 155 метрів. Крона австралійських гігантів складається з листків, що мають звичку повертатися ребром до джерела світла, так що опівдні сонячний промінь ковзає по них майже без затримки і дерево фактично не дає тіні. Цікаво також, що евкаліпти щорічно скидають не листя, а кору. Ці рослини прекрасні «насоси», які люди використовують для осушення грунтів. Щоб дати можливість рости високим кронам, евкаліпти «перекачують» величезну кількість води (один гектар такого лісу випаровує за рік приблизно 12 мільйонів літрів вологи), знищуючи при цьому сусідні болота. Недарма їх часто називають «протилихоманковими» деревами. А препарати з ефірної олії евкаліпта в медицині використовують як для лікування різних захворювань, так і для знезаражування ран.

Секвоя – назва, яку дали одному з найбільших і давніх дерев планети американські індіанці. У такий спосіб вони увічнили пам’ять вождя Секвої (Секви) – народного героя, який боровся проти вторгнення в Америку європейців, винахідника індіанської писемності. Гігантські мамонтові дерева (їхні гілки нагадують бивні давньої тварини) сягають висоти 142 метри. Американці неодноразово привозили в Європу зрізи з пеньків секвой. На одному з них стояло піаніно, сиділо четверо музикантів і ще залишалося місце для шістнадцяти танцюючих пар. На іншому зрізі був поставлений будиночок, що вміщав друкарню. Іноді в дуплах секвой влаштовували сувенірні магазини і гаражі. А в нью-йоркському музеї виставлена частина стовбура дерева, усередині якої обладнаний зал на 150 місць.

Секвоя

Дотепер живуть гіганти, перед якими минули останні чотири або навіть шість тисячоліть. Але сучасні нам два види дерев, що ростуть тільки в Каліфорнії, – лише залишки могутніх лісів, що колись буяли в Америці, Азії, Європі й навіть Гренландії.

Серед зелених «довгожителів» нашої планети – північноамериканська сосна. Одному з таких дерев уже понад 4700 років. «Мафусаїл» (це власне ім’я колючого патріарха) народився ще тоді, коли в Єгипті зводилися гігантські піраміди. До найстарших рослин на землі належать і негарні, покорчені остисті сосни, що ростуть у високогірних районах Сьєрра-Невади. Можливо, прожити понад 4900 років їм допомагає те, що велику частину року ці дивні рослини проводять у «сплячці», перебуваючи в замерзлому стані при низьких температурах.

Ротангова пальма

Що ж до європейських дерев, то серед листяних довше за всіх живуть липи й дуби. Багато які з них давно перейшли тисячолітній рубіж. У Лондоні, наприклад, є дуби, посаджені ще під час окупації Британії римлянами. Порівняно з ними шовковиця, що росте з початку XVII століття, здається зовсім молодою… Ав Німеччині найдавнішим деревом є ялина Феме, вік якої становить понад 1300 років.

Природно, усі зелені «старенькі» мають дуже пристойні розміри. Але найбільші за довжиною рослинні стебла природа поселила в тропічних лісах. Йдеться про пальми-ліани, ротанги. Їхні стовбури мають діаметр чотири-п’ять сантиметрів (найчастіше – ще менше). Крона ротанга складається з пучка пір’ястих листків, «прикрашених» довгими міцними стьожками, гострими колючками й великими, загнутими донизу шипами. За допомогою таких «пазурів» пальма «лізе» по стовбуру великого дерева нагору. Коли ротанг дістається верхівки своєї опори, його ріст усе одно триває. Щоправда, нагору він уже не тягнеться, а поступово спускається вниз. Таким чином утворюються величезні переплутані петлі «чортових канатів» (з них, до речі, виготовляють гарні гнуті меблі). Довжина такої пальми абсолютно унікальна: від кореня до крони вона становить від 300 до 400 метрів! Мабуть, з ротангом у цьому розумінні може змагатися лише одна з бурих морських водоростей – макроцистіс пиріфера, що зустрічається в Тихому океані.

Однією з загадок, що їх ставлять перед ученими рослини-гіганти, є те, яким чином сік піднімається до крони. Природно, для цього необхідно, щоб між корінням дерева і його верхівкою існувала чимала різниця між тиском. Але якби зелені велетні діяли як звичайні всмоктувальні насоси, максимальна висота підйому води становила б лише десять метрів! Як же виживають гіганти від 15до 189 метрів на зріст?! І чому нижні листки у таких дерев звичайно великі й щільні, а верхні – дрібні, тонкі і мають світліше забарвлення? Відповідь на ці питання була отримана порівняно недавно, після відкриття явища електроосмосу. Виявляється, у міру того, як молекули води випаровуються з поверхні листків, могутні міжмолекулярні сили піднімають сік від коренів нагору, щоб заповнити «вакантні» місця. Для цього природа надала в розпорядження рослин найтонші волокна-капіляри, природний водяний розчин – слабкий електроліт – і природний електричний потенціал планети. Завдяки осмотичному тиску вода без підведення енергії ззовні може «подорожувати» на висоту понад сто метрів. Щоправда, для цього їй необхідно близько трьох з половиною тижнів… Еквівалентна енергетична потужність такого природного насоса-випарника становить десятки кіловат. Причому вона зростає одночасно зі збільшенням висоти рослини. А зелені гіганти з голчастими листками або шипами улаштувалися ще краще: їхній «насос» працює за будь-якої температури навколишнього середовища, оскільки голки самі по собі мають на кінцях природний електростатичний потенціал.

Говорити про дивні властивості дерев можна безкінечно. Але про що слід згадати обов’язково, так це про темір-агач – «залізне дерево», яке росте в субтропіках. Його деревина і справді по твердості не поступається залізу. Кольором вона нагадує іржу і є такою важкою, що тоне у воді. Гілля і стовбури дерев зрощуються, утворюючи непрохідні зарості, тому темір-агач часто використовують для спорудження альтанок і огорож. До речі, залізне дерево – природний снайпер: восени коробочки з його насінням з різким тріском лопаються і насіння розлітається вусібіч на відстань до вісімнадцяти метрів. Найближчим родичем темірагача є береза Шмідта, що росте на Далекому Сході. Вона в півтора раза міцніша за чавун. Куля відлітає від такого дерева, навіть не залишивши подряпини… Подібні властивості має і південноамериканська рослина квебрахо. У перекладі з іспанської її назва означає «зламай сокиру». Коментарі, як кажуть, зайві.

Утім, поговоримо про тварин. Якщо попросити вас назвати найбільшу або найменшу істоту, що мешкає на суходолі, ви, скоріше за все, назвете слона та землерийку. Проте хто ж казав, що йдеться тільки про ссавців? Та і як їх порівнювати між собою? Якщо за вагою – вийде одне, а якщо на зріст – зовсім інше… А щодо змій, то в них треба буде мати на увазі довжину тіла. Тож зупинимося краще на «вміннях» різних тварин, які мешкають на суші й на морі.

Хто з водних тварин найглибше пірнає? Учених так зацікавило це питання, що вони провели цілу низку спостережень та експериментів і з’ясували, що перше місце серед мешканців моря посідає кашалот. Він може зануритися на глибину 1200 метрів. Мечриба в гонитві за косяками анчоусів може пірнути на 800 метрів. Наступними у списку призерів стоять тюлені. Більшість їх пірнає на глибину до 250 метрів, а тюлень Уедделла здатен зануритись аж на 450 метрів. Морські леви легко долають стоп’ятдесятиметрову глибину, а морські котики пірнають «тільки» на 75 метрів. Більшість дельфінів не опускається нижче 20 метрів, хоча в разі потреби вони можуть показати і рекорди для своєї групи.

Дельфіни

Для того, щоб добре пірнати, потрібно вміти затамовувати подих на тривалий час. Звичайна нетренована людина може не дихати трохи більше хвилини. Водні тварини, певна річ, упораються з цим завданням набагато краще. Ось які тварини є найкращими пірначами: кит-пляшконіс може пробути під водою 120 хв., дельфін – 15 хв., кашалот – 90 хв., морська корова – 15 хв., гренландський кит – 60 хв., бегемот – 15 хв., тюлень – 15–28 хв., ондатра – 12 хв., бобер – 20 хв., качконіс – 10 хвилин.

Тюлень у воді

Синього кита вважають найдовшим мешканцем підводного світу. Довжина його тіла становить 35 метрів. Але мало хто знає, що таким самим завдовжки є черв’як лінеус. Щоправда, він набагато легший за кита, вага якого сягає 160 тонн.

Серед молюсків справжнім рекордсменом є тридакна. Вона посідає перше місце відразу у двох «номінаціях»: як довгожитель (молюск доживає до ста років) та як найбільший представник свого класу. Вага дорослої тридакни дорівнює 500 кілограмам. Тридакна цікава не тільки своїм розміром. Вона здатна виробляти перлини. Щоправда, її черепашка – неабияка загроза для того, хто спробує дістати скарб, але мало хто може встояти перед спокусою здобути перлину, яка важить сім кілограмів. Саме таку перлину було знайдено в мушлі тридакни, і вона ще й досі вважається найбільшою в світі.

Серед жаб найбільшим є голіаф. Він має «зріст» близько сорока сантиметрів і важить до п’яти кілограмів. Порівняно з ним найменша жаба – короткоголов – здається іграшкою: її довжина рідко перевищує півтора сантиметра.

Меч-риба

Найспритнішим плавцем у морі є меч-риба. Вона розвиває швидкість до 130 кілометрів за годину. Дельфіни та акули набагато відстають. Вони розганяються тільки до 50 кілометрів за годину.

Найменша рибка називається філіппінський бичок. Вона важить тільки 15 міліграмів, а довжина тіла цієї крихітки – лише вісім міліметрів.

Риба-місяць може похвалитися найбільшою кількістю ікринок. За один раз вона відкладає їх близько трьохсот мільйонів.

Бактерії – найчисленніші мешканці не тільки водного світу, але й усієї нашої планети. Якщо зібрати їх докупи й зважити, то з’ясується, що їхня загальна вага більша за вагу всіх інших організмів.