Читать книгу Загадки природи. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 6

Чому саме котами й собаками? Аце– англійський вислів, точніше – його дослівний переклад. Утім, англійці не мають на увазі нічого надзвичайного. Цей вислів усього-на-всього означає дуже сильну зливу. А тепер згадаймо уроки географії, а саме – ті, на яких вам розповідали про кругообіг води в природі. Вода випаровується, підіймається в повітря – виникають хмари. Потім, коли пара конденсується, краплі перетворюються на опади – дощі, сніги та град. Погоду на нашій планеті визначають циклони й антициклони – зони високого та низького повітряного тиску. Цікаво, що тільки по Північній півкулі одночасно може переміщатися понад 20 циклонів щодня, а на всій планеті щорічно фіксується до 15 000 циклонів і 7000 антициклонів.

Дощові хмари

Проте ми не будемо зупинятися на звичайних дощах та прогнозах метеорологів. Краще поговоримо про інші опади, під час яких з неба падають зовсім дивні речі. Ці явища звичайно звуться «фротскіс», тобто «падіння з неба». Повідомленнями про них переповнені сторінки газет, що пишуть про аномальні явища. І навіть солідні наукові метеорологічні журнали регулярно інформують своїх читачів про шквали з оселедця, кальмарові зливи й дощики з форелі…

Учені підрахували, що на сушу щорічно випадає в середньому 119 000 км³ води, чи стільки ж мільярдів тонн, а на всю поверхню земної кулі —майже в п’ять разів більше: понад 500 000 км³, що приблизно дорівнює обсягу води в Чорному морі.

Підйом і перенесення різних предметів на великі відстані є характерною властивістю смерчів. Людей і тварин вони можуть перенести на 4-10 км, а менших за розміром істот – на десятки, а то й сотні кілометрів. Першим незвичайний дощ із живих створінь описав грецький історик Атенеус за двісті років до нашої ери: «Жаб випало так багато, що, коли жителі побачили, що в усьому, що вони варять і жарять, і у воді для пиття є жаби, що не можна поставити ногу на землю, не роздавивши жабу, вони втекли». Не дивно, що давні греки відчули панічний жах, зіткнувшись з «живим» дощем: усе надзвичайне в ті часи здавалося знаменням, яке передвіщало страшні події. Цікаво, що описання подібних дощів знайшло своє відображення в літературі набагато раніше, ніж описання ураганів, бур і смерчів. Їх ще можна було якось пояснити, а ось фротскіс і досі залишається однією з незбагненних загадок нашої планети.

Один із недавніх випадків «живого дощу» був зареєстрований у 2000 році у Великій Британії. Свідками його стали мешканці прибережного селища в графстві Норфолк. Шістдесятирічний Фред Ходкінс спочатку просто не повірив своїм очам: «Риба падала просто з неба. У мене весь сад був завалений рибою. Усі рибки виглядали «свіженькими», начебто щойно «вийшли» з моря». За даними Британського метеорологічного бюро, за кілька днів до незвичайного явища над Північним морем бушував торнадо. Напевно, саме він і «прихопив» з моря рибок, згодом подарувавши жителям селища непоганий улов. Бували так само випадки, коли смерч миттєво висмоктував воду з ріки, так що оголювалося вкрите мулом дно, чи морську воду разом з величезною кількістю медуз.

Поблизу селища Мішкино був зареєстрований ще більш вражаючий випадок: там на голови зляканих селян посипалися з неба не тільки риби, а ще й тушки общипаної домашньої птиці. Після «розслідування» виявилося, що смерч «випив» до дна кілька розташованих навколо села озер, втягнувши в себе близько сотні домашніх качок і гусей з молодими виводками. Через день-два їх знаходили з відкрученими головами і лапками та повністю общипаними. Причина такого вражаючого, на перший погляд, явища проста. Річ у тім, що в основі пташиного пір’я, у шкірі містяться своєрідні повітряні мішечки. Різко знижений тиск повітря в зоні смерчу призвів до того, що повітряні мішечки вибухнули і пір’я розлетілося.

Та покласти всю провину за незвичайні дощі на торнадо вчені не можуть. Іноді фротскіс трапляється в зовсім безвітряну погоду, коли ніяких жахливих смерчів поряд не спостерігається. Але найголовніше – це надзвичайна вибірковість незвичайних дощів. Фротскіс ніби спеціально сортує в повітрі риб до риб, жаб до жаб, водорості до водоростей… Наведемо лише кілька прикладів.

Двадцять четвертого жовтня 1987 року британські газети «Дейлі міррор» і «Дейлі стар» надрукували повідомлення про те, що над містом Страудом пролився незвичайний дощ з рожевих жаб. Тисячі бідолах попадали на тротуари і квапилися сховатися в струмочках і садах. А за два тижні до цієї події подібні рожеві жаби у великій кількості відвідали Сайренчестер. Цих земноводних оглянув натураліст Іан Дарлінг; він відніс їх до племені альбіносів, визначивши, що їхній дивний рожевий колір пояснюється маленькими кровоносними судинами, які просвічують крізь бліду шкіру.

Дощ з риби. Старовинна гравюра

У 1954 році на ярмарку в Саттон-Колфілді на покупців під час звичайного легкого дощику випала злива з жаб, кожна з яких мала три сантиметри завдовжки. Вони скакали по парасольках, їх було багато в повітрі, а земля площею в 50 м² була геть чисто вкрита килимом з переляканих амфібій. У 1969 році добре відома в Англії журналістка Вероніка Пепворт потрапила під дощ із тисяч жаб, що випав на містечко Пені в Букінгемширі. Через десять років інша англійка, місіс Маквіллям з Бедфорда, зайшовши до саду після сильного дощу, побачила, що земля вистелена маленькими зеленими і чорними жабами, а на деревах і кущах навіть зависли ниточки їхньої ікри.

Чому саме жаби частіше за інші живі істоти падають із неба – досі ніхто не збагнув. Друге місце після них посіли риби. Перше офіційне згадування про дощ із риби датується 1859 роком. Тоді «рибний» дощ пройшов у Вельсі, у місті Гламорган, де «улов» розташувався на площі, яка дорівнювала трьом тенісним кортам. Риби падали з неба практично всюди на земній кулі. Так, ясного теплого травневого дня 1956 року на ферму в Чалатчі (штат Алабама) з неба посипалися живі риби. Очевидці цієї таємничої події твердили, що вони впали мовби з нізвідки. Спочатку закапало над маленьким клаптиком землі у двісті квадратних футів площею, і відразу незвичайна хмара з темної стала майже білою, і з неї посипалися три види риб – соми, окуні і лящі. З того, що риби були живі, зрозуміло, що в небі вони пробули не дуже довго. Злива тривала близько 15 хвилин. Хоча вся риба належала до місцевих видів і струмок, що аж кишів нею, знаходився лише за дві милі від ферми, однак ніяких торнадо не було вже багато тижнів, тож залишається незрозумілим, як саме вони піднялися в небо і були перенесені на цю відстань.

У минулому столітті було багато й інших подібних випадків і в США (Бостон, Массачусетс, Томасвілл, Алабама, Вітчіте, Канзас). Ранком 19 грудня 1984 року риби посипалися в надзвичайно великій кількості на Санта-Моніку, створивши аварійну ситуацію на дорозі. Наступного року чимала порція риби випала з неба у дворі Луїса Касторіно у Форт-Борті, який потім зізнався, що був дуже наляканий цим дощем, бо вирішив, що його походження – надприродне. Цікаво, що в Індії та Австралії рибні дощі йдуть так часто, що газети вже не вважають їх сенсаційною новиною. Один австралійський натураліст, Гільберт Вітлей, навіть випустив список з п’ятдесятьох рибних дощів на шостому континенті за один, 1972, рік. Туди ввійшли падіння гольців коло Кресси, креветок біля Сінглтона, карликових окуньків поблизу Хейфілде і неідентифікованих прісноводних видів, що випали на приміські райони Брісбена. Серед ракоподібних, які час від часу падають з неба, найчастіше трапляються краби.

Коли з неба падають тварини, які мешкали у місцевості, де стався фротскіс, це ще можна пояснити. Але іноді на дощових хмарах подорожують і «чужинці». Скажімо, в Північній Дакоті в жовтні 1949 року випав дощ із саламандр, які в цих краях не водяться. А офіційні особи в Японії також не змогли пояснити появу на березі Сензумара (Ошима) туші п’ятимісячного слона. Ретельні дослідження встановили, що на борту літака не було помираючих слонів, а в японських зоопарках не виявлено їхньої пропажі.

Інколи фротскіс переносить і інший «вантаж», і тоді на землю падає… м’ясо. Відомий випадок, коли тонни шматків чорного висушеного м’яса впали на ранчо Лос-Нієтос-Тауншир, Каліфорнія. Це сталося 9 серпня 1869 року. Ті, хто вивчає подібні явища, також добре знають повідомлення про цілий вагон м’яса (звичайно, без вагона), розкиданого по пагорбах графства Ват, Кентуккі, 3 березня 1876 року. Ці й інші, подібні до них численні випадки описані в «Книзі проклятих» американського ученого Чарлза Хое Форта, який був невтомним колекціонером паранормальних подій. За своє недовге життя він зібрав сотні відомостей про такі явища, що відбулися в другій половині ХІ – на початку XX століття.

Чи можна пояснити всі ці події чимось іншим, а не надприродними причинами? Дехто гадає, що можна. Але складно уявити собі, як вітри сортують рибу за видами, а жаб – за розміром. Крім того, разом з рибами ніколи не випадає нічого іншого – мулу, наприклад, чи водоростей. Очевидці не згадують і про солоні дощі – а саме такі повинні супроводжувати падіння мешканців моря.

Іноді сюрпризи фротскісу нагадують невдалу спробу телепортації. Скажімо, 25 листопада 1961 року в місті Елізабеттон (Теннессі) з неба впала тонна поліетиленової плівки (зазначимо, що ніякого літака поблизу не було). Сотні кілограмів пластику вкрили навколишні лани. Заступник шерифа Пол Нідіффер повідомив, що величезне прозоре простирадло не мало ні форми, ні початку, ні кінця, який можна було знайти. Ні він сам, ні його помічники не відшукали ні написів, ні ярликів. Федеральне авіаагентство в Кноковіллі нічого не додало до розгадки, і практичні фермери, розрізавши на шматки, використовували плівку для накриття стогів сіна і грядок з паростками тютюну. А 19 лютого 1965 року в Блумсбері (Пенсільванія) йшов дощ із малесеньких пластикових півсфер розміром з гудзик на сорочці.

«Золото, золото падає з неба!» – ці рядки, присвячені дощу, мабуть, знайомі багатьом. Але золото й срібло і насправді може сипатися просто з неба. Це – ще один із «жартів» фротскісу. Сімнадцятого червня 1940 року в селі Мещери (Горьківська область) на голови хлопців, що потрапили під сильний дощ, почали падати стародавні срібні монети. З хмари, що висіла над землею, випав цілий скарб. Згодом з’ясувалося, що монети були зариті в землю в XVI столітті. Хобот смерчу висмоктав із землі захований у чавунному горщику скарб і підняв у хмару. Пролетівши кілька кілометрів, монетний дощ зросив землю.

Часто повідомляють про таємниче падіння з неба великих шматків криги, що звичайно приписують відталому крилу літака. На великих висотах на фюзеляжі волога дійсно замерзає і потім відвалюється, коли літак входить у теплі атмосферні шари. Бували навіть випадки, коли дезінфекційна рідина і відходи випливали з туалетів і замерзали саме в такий спосіб. Однак не всі градини складалися з нечистот, а багато які упали на землю в місцях, віддалених від повітряних трас. Та й до того ж до нас дійшли дані про падіння крижаних брил ще в ті часи, коли не були побудовані літальні апарати. Так, наприклад, 14 серпня 1849 року «Таймс» із усіма подробицями описала падіння крижаної маси вагою понад півтонни на острові Скай у Шотландії. Будинок, у який потрапив снаряд, був зруйнований прямо на очах.

Дослідження показало, що крига була абсолютно прозорою і складалася з ромбовидних кристалів довжиною від одного до трьох дюймів. Подальші тести визначили, що лід утворився з хмарної вологи, але експерименти, проведені в лабораторних умовах, не змогли відтворити нічого такого, що навіть приблизно нагадувало б дивну кристалічну структуру крижаних градин. Інша теорія, за якою величезні маси криги, що падають з безхмарного неба, можуть мати неземне походження, іншими словами, бути крижаними метеоритами, навряд чи правдоподібніша. Але один із професорів з інституту Дрекела сказав: «Я упевнено заявляю, що ці великі крижані брили не можуть бути метеорологічного походження. Атмосферні процеси не можуть сформувати чи втримати такі маси льоду, особливо в метеорологічних умовах того часу». Беручи до уваги всі ці факти, дуже важко пояснити такі загадкові явища якимись природними причинами.

Падіння з неба істот – не єдині цікаві опади. У деяких районах планети йдуть кольорові дощі. Сьогодні більшість фахівців пояснюють це діяльністю промислових об’єктів і сировиною, з якою вони працюють, а також високим відсотком викиду відпрацьованих речовин в атмосферу. Але ці моторошні видовища бували в історії сотні разів і в сиву давнину, і в ближчі до нас часи. Ще давньогрецький історик і письменник Плутарх розповідав про криваві дощі, що випадали після великих боїв з німецькими племенами. Він був упевнений, що криваві випари з поля битви просочувались у повітря й забарвлювали звичайні краплі води в криваво-червоний колір. З іншої історичної хроніки можна довідатися, що в 582 році кривавий дощ випав у Парижі. «Багатьом людям кров так забруднила одяг, – писав очевидець, – що вони з відразою скидали його із себе». І так далі… до тридцяти останніх, що випали в минулому столітті, коли їх уже ніхто не боявся.

Так звані кольорові дощі зобов’язані своїм походженням вітрам, які піднімають у повітря тонни червоного сурикового пилу, наприклад у Сахарі, і проливають його червоним дощем де-небудь у Європі, чи смерчам, які висмоктали воду з озера, багатого мікроскопічним планктоном. Що ж стосується молочного дощу, то він звичайно має у своєму складі частинки крейди та білої глини.

А ось на індійське село Сангрампур, розташоване за 60 км від Калькутти, випав незвичайний дощ жовто-зеленуватого кольору. Його колір і подібні до клею краплі викликали паніку серед населення. Побоюючись токсичного впливу, провели їх аналіз. На превеликий подив дослідників, краплі виявилися бджолиними екскрементами, у яких були виявлені сліди меду. Цей «дощ» принесли величезні рої бджіл, що пролітали над селом і його околицями. Знайшли вчені й пояснення кольорового дощу, що дуже налякав мешканців штату Керала в Індії. Спочатку дощові опади жовтого, зеленого й чорного кольору загнали вчених у глухий кут. Виникло припущення, що причиною цього феномена є вулканічний попіл і пісок Сахари, що його приніс західний мусон. Однак доказів для цієї теорії бракувало, і гіпотеза була відкинута. Експерти довго вивчали зразки забарвленої води і дійшли висновку, що в усьому винен метеорит. Було встановлено, що незадовго до того у земну атмосферу ввійшов метеорит, однак його розмір був невеликий, тому небесне тіло згоріло й розпалося на тисячі дрібних шматочків. Тож пояснення кольорових дощів нарешті знайшли. А ось природа фротскісу досі чекає наукового пояснення.