Читать книгу Лабіринт Фавна - Корнелия Функе, Чак Хоган, Гильермо дель Торо - Страница 6

Так, у Мерседес був брат. Педро був серед тих, хто ховався у лісі – «макі», як вони себе називали. Партизани, що переховувалися від тих самих солдатів, для яких Мерседес варила і прибирала.

Капітан Відаль зі своїми офіцерами саме планував полювання на цих людей, коли вона принесла хліб, сир і вино за його наказом.

Колись давно на цьому столі, де зараз розклали мапу, мірошникова дружина подавала вечерю. Тепер тут подавали лише смерть. Смерть і страх.

У каміні палахкотіло полум’я, відкидаючи на побілені стіни та схилені над мапою обличчя тіні ножів та гвинтівок. Мерседес поставила тацю і нишком кинула оком на позначені армійські позиції.

– Партизани тримаються лісу, бо їх там складно вистежити, – голос у капітана був такий же безвиразний, як і його обличчя. – Ця підлота знає місцевість значно краще за нас. Тому ми перекриємо всі підходи до лісу. Тут. І ось тут.

Палець у чорній рукавичці вдарив по карті, наче снаряд.

«Слухай уважно, Мерседес. І розкажи братові про їхні плани, інакше за тиждень його спіткає смерть».

– Провізія, ліки – ми все замкнемо на складі. Ось тут, – Відаль позначив на мапі розташування млина. – Треба зігнати їх із гір. Так вони самі до нас прийдуть.

«Тут, Мерседес. Вони все триматимуть тут!»

Вона повільно розкладала їжу на столі, рада, що невидима в їхніх очах – як служниця, як інтер’єр, як крісло і камінні дрова.

– Поставимо три нові командні пости. Тут, тут і ось тут.

Капітан виставив на карту бронзові мітки. Мерседес очей не зводила з його рук у темних рукавичках. Ось ким вона була: очима і вухами кроликів, на яких вони полювали, тиха і невидима, наче мишка.

– Мерседес!

Подих урвався, коли та чорна рукавичка стиснула її плече.

Відаль підозріливо мружив очі. «Він так на всіх дивиться із підозрою, Мерседес», – заспокоїла вона сама себе, щоби перестало так калатати серце. Йому подобалося спостерігати, як під його поглядом на чужому обличчі розповзався страх, але Мерседес занадто часто грала в цю гру, щоб себе видати. Вона лише мишка. Невидима. Їй кінець, якщо він раптом розгледить у ній лисицю чи кішку.

– Поклич доктора Феррейру – хай спуститься.

– Так, señor[3].

Вона опустила голову, зіщулилася. Більшість чоловіків не люблять високих жінок. Відаль не виняток.

Три командні пости. І ліки з провізією привезуть на млин.

От ось це вже точно стане в пригоді.