Читать книгу Престиж - Кристофер Прист - Страница 23

Я навідався до тітки, аби задовольнити професійну цікавість, а замість того, на мій превеликий жаль і сором, покидав її будинок, сповнений праведного гніву. Банальні ілюзіоністські виверти застосовувалися для обману довірливих, вразливих людей. Моя родичка повірила, що коханий чоловік хотів заспокоїти її та надіслав вісточку з потойбіччя. Спустошена, вона негайно пішла до своєї спальні. Деякі гості теж були глибоко зворушені почутими посланнями. Я був єдиним, хто знав, що це шахрайство.

Мене тішила лише думка про те, що можна й потрібно викрити його як шарлатана, перш ніж він завдасть шкоди іншим людям. Я відчував спокусу розібратися з ним під час того сеансу, але мене дещо налякала його впевнена поведінка. Поки Енджер та молода асистентка збирали реквізит, я перекинувся словом з його кремезним білявим помічником, і той дав мені візитівку спірита.

Отак я дізнався ім’я і професійні методи чоловіка, який у майбутньому намагатиметься зіпсувати мою кар’єру.

Руперт Енджер

Ясновидець, медіум

Спіритичні сеанси

Цілковита конфіденційність

Північний Лондон, Ідмістон-Віллас, будинок 45

Я був молодим, недосвідченим, засліпленим високими ідеалами. Згодом я пошкодував про свою одержимість, адже юнацький максималізм заважав розгледіти лицемірство моєї позиції. Я вирішив переслідувати містера Енджера й розкрити його шахрайські прийоми. Невдовзі я вдався до певних хитрощів (не уточнюватиму, що саме я зробив) і довідався, де й коли проходитиме наступний сеанс.

Як і минулого разу, зустріч була призначена в приватному будинку на околицях Лондону. Мені довелося докласти великих зусиль, аби отримати запрошення від незнайомих людей, страшенно засмучених через раптову смерть матері сімейства. Я добився свого лише тому, що напередодні прийшов до них і відрекомендував себе як помічник Енджера, наголосивши на тому, що «медіум» потребуватиме моєї підтримки. Збожеволілі від горя домочадці слухали мене у піввуха.

Наступного дня я влаштував засідку поблизу будинку і мав змогу переконатися, що завчасне прибуття Енджера – як і тоді, коли він відвідав мою тітку, – було навмисним. Ба більше, йшлося про важливий попередній етап. Я крадькома спостерігав за тим, як ілюзіоніст та його помічники вивантажували реквізит із воза й тягли до будинку. Годину по тому, майже у домовлений час, я теж увійшов усередину. Уся бутафорія вже була розставлена; в кімнаті панувала напівтемрява.

Сеанс, як завжди, почався з обертання столу. За щасливою випадковістю я опинився біля Енджера, коли він готувався до виступу.

– Ми часом не знайомі, сер? – докірливо прошепотів він.

– Сумніваюсь, – відповів я, прикидаючись байдужим.

– Полюбляєте відвідувати сеанси?

– Не відстаю від вас, сер, – холодно відрізав я.

Енджер метнув на мене загрозливий погляд, проте нічого не міг вдіяти. Всі учасники зібралися за столом, тож він мусив починати. Він, певно, здогадався про мої наміри викрити його, але самовладання не втратив. Треба віддати йому належне – мій противник працював із властивим йому професіоналізмом.

Я чекав слушної миті. Було б недоречно розтлумачувати секрет обертання столу. Однак коли з ящика почали долинати «сигнали», мені закортіло кинутися туди, розчахнути дверцята і показати, хто видає ці звуки. Поза всяким сумнівом, присутні побачили би, що негідник, звільнившись від мотузок, дмухав у трубу або клацав кастаньєтами. Втім, я стримався. Вважав за краще дочекатися, коли емоційна напруга сягне апогею і відбудеться обмін так званими «духовними посланнями». Енджер використовував клаптики паперу, згорнені в кульки. Члени родини заздалегідь написали на них імена, назви предметів, сімейні таємниці та інші подробиці; притискаючи паперові кульки до чола, він удавав, ніби читає «послання».

Щойно він узявся до роботи, я вступив у гру. Відскочив від столу, розірвав ланцюг рук, що мав створювати «психічне поле», і різким жестом зняв драпірування з найближчого вікна. До кімнати хлинуло сонячне світло.

– Якого біса?.. – почав Енджер.

– Пані та панове! – заволав я. – Цей чоловік – шахрай!

– Сядьте, сер! – Його помічник стрімко кинувся до мене.

– Звичайна спритність пальців! – з пафосом оголосив я. – Погляньте: він тримає одну руку під столом. Звідти виймає послання. Ось і весь секрет!

Чолов’яга скрутив мене, проте я встиг побачити, як Енджер винувато сховав папірець, підготовлений для трюку. Тоді глава сім’ї підвівся і почав клясти мене останніми словами. Його обличчя було спотворене гнівом і горем. Хтось із дітей гірко заридав; інші відразу приєдналися.

Вириваючись, я розчув пхикання старшого хлопчика:

– Де ж мама? Вона була тут! Вона була тут!

– Він шарлатан, брехун, обманщик! – репетував я, поки мене виштовхували з кімнати спиною вперед.

Я помітив, що молода асистентка побігла до вікна замінити драпірування. Щосили вдаривши нападника ліктями, я на мить звільнився і помчав до неї. Схопив за плечі й грубо відштовхнув убік. Вона розпростерлася на дощатій підлозі.

– Він не вміє розмовляти з померлими! – закричав я. – Вашої матері тут немає!

Здійнявся галас.

– Хапайте його! – долинув голос Енджера.

Здоровань знову заломив мені руки за спину і розвернув обличчям до присутніх. Дівчина не могла звестися на ноги – вона лежала на підлозі й злобно дивилася на мене знизу вгору. Енджер – зовні спокійний і стриманий – не відходив від столу, пронизуючи мене вбивчим поглядом.

– Я знаю вас, сер, – відрізав він. – І віднині надзвичайно уважно стежитиму за вашими виступами. – Він мовив до помічника: – Викиньте його звідси!

Не встиг я і оком зморгнути, як гепнувся на бруківку. Щосили намагаючись зберігати гідність, не звертаючи уваги на зацікавлені погляди перехожих, я обсмикнув одяг і квапливо пішов геть.

Упродовж наступних днів мене заспокоювало відчуття власної правоти, усвідомлення того, що родину хотіли обікрасти, а мистецтво ілюзіоніста використовували у підступних цілях. Згодом мене охопили неминучі сумніви.

Сеанси Енджера приносили втіху його клієнтам незалежно від того, якими засобами це досягалося. Я згадував невинні дитячі личка, осяяні вірою в те, що померла мама передає їм послання з того світу. Бачив їхні усмішки й щасливі погляди.

Хіба це відрізняється від бажаної містифікації, заради якої публіка приходить на виступи ілюзіоніста? Може, такі номери є навіть кориснішими. Чи варто засуджувати тих, хто бере гроші за «спіритизм»? Чим вони гірші порівняно з тими, хто бере гроші за шоу у мюзик-холах?

Майже місяць я страждав, шкодуючи про свій вчинок. Зрештою докори сумління настільки замучили мене, що я вирішив діяти: написав покаянного листа Енджеру і від щирого серця попросив вибачення.

Відповідь не забарилася. Я отримав мій лист, розірваний на маленькі шматочки. До нього додавалася записка – Енджер саркастично радив мені скласти докупи ці клаптики за допомогою моїх таємних магічних прийомів.

Два дні по тому я виступав у «Льюшем-Емпайр». Аж раптом мій противник скочив із місця в першому ряду бельетажа і заволав на всю залу:

– Його асистентка ховається за лаштунками, ліворуч від ящика!

Звичайно, то була правда. Я мав вибір – або опустити завісу і покинути сцену, або продовжити показ – якомога театральніше зустріти мою асистентку, вдовольнившись слабкими оплесками збентежених глядачів. У центрі бельетажа зяяло порожнє крісло, що нагадувало дірку на місці вирваного зуба.

Отак почалася ворожнеча, що триває багато років.

Єдине, що мене виправдовує,– недосвідченість юності, хибне розуміння професійної честі, необізнаність із світськими правилами. Але провина лежить і на Енджері. Хоча я дещо запізнився з вибаченнями, моє каяття було щирим, і лише безсердечна людина могла відмовитися миритися. З іншого боку, Енджер теж був молодим. Наразі мені важко відтворити ті події, оскільки наш конфлікт стався бозна-коли й за весь цей час набував різноманітних форм.

Якщо я припускався помилок і намагався їх виправити, Енджер несе відповідальність за постійне розпалювання нашої ворожнечі. Дуже часто я, втомившись від цієї безглуздої війни, намагався почати з чистого аркуша життя і кар’єру, але Енджер знову кидався в атаку. Він примудрявся псувати мій реквізит, унаслідок чого весь номер ішов шкереберть. Якось вода, що мала перетворитися на червоне вино, залишилася водою. Іншим разом я виставив себе дурнем, урочисто діставши з циліндра голу мотузку замість гірлянди прапорців. Ще один неприємний інцидент стався, коли моя асистентка, що мала злетіти в повітря, нерухомо лежала на канапі.

Одного вечора, незадовго до вистави, хтось розмалював мої афіші, вивішені біля входу до театру: «Він використовує картонний меч», «Він витягне з колоди пікову даму», «Фокус із дзеркалом: пильнуйте за його лівою рукою» і таке інше. Глядачі читали всі ці глумливі написи, перш ніж увійти до зали.

Такі вчинки, ймовірно, нагадували невинні жарти, проте вони могли завдати суттєвої шкоди моїй репутації, і Енджер чудово знав, чим я ризикую.

Звідки мені відомо, що саме він робив ці капості? Іноді він сам не приховував свою причетність. Коли мій номер зривався, Енджер опинявся у залі – щойно виникала якась проблема, він підстрибував і починав освистувати мене. Однак найважливішим доказом, що агресором був сам Енджер, стали притаманні йому погляди на мистецтво магії. Він надавав провідного значення секрету, що лежить в основі того чи іншого фокуса. Такий виверт ілюзіоністи називають «оманою». Якщо виконання трюку залежало від потаємної полиці за столом фокусника, Енджер зосереджувався виключно на цій полиці, навіть не припускаючи, що артист може творчо підходити до використання апаратури. Хоч би якими були причини наших чвар, головна розбіжність полягала у хибному й обмеженому розумінні ілюзіоністських прийомів, властивому Енджеру. Диво створюється завдяки майстерності ілюзіоніста. Техніка тут ні до чого.

Ось чому «Нове транспортування людини» залишалося єдиним номером, що жодного разу не став мішенню для публічних нападів Енджера. Мій трюк не на його зуби. Він ніяк не міг збагнути, як досягається такий ефект – почасти тому, що я ревно зберігав свою таємницю, але здебільшого його збивала з пантелику моя манера виконання.