Читать книгу Престиж - Кристофер Прист - Страница 34

Життя у Горнсі (район у північній частині Лондону, за кілька миль від Сент-Джонс-Вуд) було далеким від ідеалу. Я винайняв це житло, бо мене влаштовувало розташування маленького десятиквартирного будинку – неоковирна будівля середини нинішнього століття причаїлася в тихому бічному провулку. Моє помешкання – кутове, на третьому поверсі – виходило вікнами на маленький дворик із садом; до нього вели непримітні двері на сходовому майданчику.

Я пошкодував про своє рішення, щойно оселився там. Більшість мешканців – не надто заможні представники середнього класу – жили скромно; майже всі мали дітей; скрізь метушилася прислуга, що займалася хатніми справами. Звичайно, моє холостяцьке життя в просторих хоромах привернуло увагу сусідів. Хоча я тримався осторонь, мимолітні контакти були неминучими, і невдовзі я збагнув, що став об’єктом пересудів. Я розумів, що треба переїхати, проте мене стримувало бажання мати місце для відпочинку між виступами; не було жодних гарантій, що в іншому будинку пліткарі дадуть мені спокій. Дотримуючись люб’язного нейтралітету, я тихенько з’являвся і щезав, стараючись не перетинатися з сусідами й водночас ні від кого не ховатися. Врешті-решт я їм набрид. Англійці завжди були схильні виявляти терпимість до диваків, тож мої нічні блукання, усамітнення, відсутність слуг і загадкове джерело прибутків нікого не тривожили й не викликали побоювань.

Утім, мені довго бракувало комфорту з деяких інших причин. Я винайняв житло без меблів і попервах дозволив собі придбати лише дешеві дрібниці, оскільки витрачав левову частку власних коштів на утримання нашого сімейного будинку на Сент-Джонс-Вуд. Для обігріву використовув піч; дрова доводилося тягати з двору. Від цієї штуковини віяло нестерпним жаром, який чомусь не відчувався на відстані. Про килими краще не згадувати.

Попри все, я прагнув перетворити це помешкання на затишне пристановище, де я міг би спокійно жити й розслаблятися впродовж тривалих періодів.

Окрім побутових проблем, які я поступово вирішував, купляючи предмети першої необхідності, мене страшенно пригнічували самотність і відірваність від моєї родини. Зарадити цій біді було неможливо. Ні тоді, ні тепер я не винайшов ліки від печалі. Мені ще якось вдавалося витримати розлуку з Сарою, але коли вона – після важких пологів – народила близнят Ґрема та Гелену, я божеволів від хвилювання за них, особливо якщо хтось із дітей недужав. Я знав, що моя сім’я добре забезпечена й захищена, що наші слуги були відданими й надійними, що в разі хвороби ми могли би заплатити за послуги найкращих лікарів, проте ці міркування приносили слабку втіху, хоча дещо заспокоювали й надавали впевненості.

Коли я розробляв трюк «Транспортування людини» та його осучаснену версію і планував подальшу кар’єру, мені не спадало на думку, що сімейне життя може становити загрозу для мого професійного розвитку.

Я часто відчував спокусу полишити сцену, відмовитися від мого коронного трюку, навіки забути про сценічну магію. Зазвичай це траплялося, коли мене переповнювали ніжність до моєї чарівної дружини, гаряча любов до наших дітей, гостра потреба виконувати сімейні обов’язки.

У Горнсі я проводив нескінченні дні і навіть тижні театрального міжсезоння. Я мав більше ніж достатньо часу на роздуми.

Найважливіше, що я не зламався.

Я витримав труднощі перших років. Подолав випробування славою і багатством. Гідно тримаюсь і донині, хоча від мого знаменитого номера не лишилося нічого, крім нерозкритої таємниці.

Віднедавна мені стало трохи легше. Найнявши на роботу Олів Венскомб і пропрацювавши з нею два тижні, я випадково дізнався, що вона винаймає кімнату в якомусь сумнівному привокзальному готельчику. Дівчина пояснила, що попередній роботодавець – фокусник із Гемпширу – забезпечував її житлом, але, само собою, звідти довелося піти, коли їхня співпраця добігла кінця. Тоді ми з Олів уже звикли кохатися на канапі в кутку майстерні. Я збагнув, що було б доречно запропонувати їй переїхати до мене.

Такі рішення обумовлювалися Угодою, але цього разу йшлося про звичайну формальність. Невдовзі Олів перебралася до Горнсі. Там вона залишилася і мешкає донині.

За кілька тижнів після її переїзду вона розповіла мені дещо, що змінило моє життя.