Читать книгу Престиж - Кристофер Прист - Страница 28

Відступлю трохи назад. У жовтні 1891 року я одружився з Сарою Гендерсон, з якою познайомився на благодійному вечорі в нічліжці Армії Спасіння в Альдґейті. Дівчина була однією з волонтерок. Так склалося, що в антракті ми з нею пили чай і невимушено балакали. Мої карткові фокуси розвеселили її, і вона жартома запропонувала мені зустрітися наодинці й повторити їх, аби дати їй можливість розгледіти, як це робиться. Вона була такою юною і гарною, що я погодився й отримав неймовірне задоволення, побачивши в її очах щирий подив.

Тоді я показав їй фокуси вперше і востаннє. Між нами виникли почуття, і ми швидко забули про мої професійні навички. Ми почали зустрічатися і невдовзі освідчилися одне одному в коханні. Сара не мала жодного стосунку до театрів чи мюзик-холів. Вона походила з поважної родини й вчинила дуже сміливо, обравши мене. Коли батько Сари пригрозив позбавити її спадщини (і зрештою здійснив свою погрозу), вона залишилася відданою мені.

Після весілля ми перебралися до мебльованих кімнат у Бейсвотері. Незабаром мені посміхнулася фортуна, і я став відомим. У 1893 році ми придбали великий будинок у Сент-Джонс-Вуді, де мешкаємо донині. Того ж року моя дружина народила близнят – Ґрема та Гелену.

Я завжди намагався розмежовувати особисте і професійне життя. В описаний мною період я вів свої справи в конторі й майстерні на Елджин-авеню. Виїжджаючи на гастролі за кордон чи до віддалених британських містечок, я не брав Сару з собою. Коли ж я виступав у Лондоні або готував нову програму, я мирно жив зі своєю родиною.

Затишок домашнього вогнища мав особливу цінність, зважаючи на події, що сталися трохи згодом.

Чи варто мені продовжувати?