Читать книгу Престиж - Кристофер Прист - Страница 30

Я розмістив оголошення в театральних журналах про пошук асистентки, оскільки моя тодішня помічниця, Джорджина Гарріс, мала ось-ось вийти заміж. Мене завжди лякали проблеми, пов’язані з появою нового члена трупи, тим паче такого важливого, як сценічний асистент. Отримавши листа від Олів Венскомб і заявку на співбесіду, я був не в захваті від такої кандидатки й доволі довго не відповідав.

У листі зазначалося, що їй двадцять шість років, а я волів би обрати молодшу дівчину. Вона писала, що починала як професійна танцівниця, а згодом спробувала себе в ролі асистентки фокусників. Чимало ілюзіоністів наймають танцівниць, бо їх улаштовують гнучкі треновані тіла. Натомість я надавав перевагу тим, хто мав досвід участі в ілюзіоністських номерах, а не тим, хто хапається за першу-ліпшу роботу. Так склалося, що лист Олів надійшов тоді, коли було важко знайти досвідчену асистентку, і зрештою я призначив їй зустріч.

Працювати асистенткою ілюзіоніста – завдання непросте, і геть не всі дівчата спроможні на це. Фізичні дані мають відповідати певним вимогам. Само собою, молодість – обов’язкова умова. Якщо дівчина не наділена вродою від природи, її обличчя має бути привабливим під гримом. Крім того, потрібне струнке, гнучке й сильне тіло. Їй доведеться завмирати на кілька хвилин, згинатися, стояти навколішках чи лежати в тісному ящику, а після виходу на сцену мати цілком розслаблений і задоволений вигляд. Головна умова – готовність беззастережно виконувати незвичні накази чи дивні примхи її працедавця, що втілює свої фантазії в життя.

Співбесіда з Олів Венскомб відбулася там, де було заведено, – у моїй студії на Елджин-авеню. Тут, серед розкиданих ящиків, дзеркальних кубів і задрапірованих схованок, більшість моїх професійних секретів стають доступними іншим людям. Хоча я ніколи не ділився подробицями зі своїми помічниками (за винятком тих випадків, коли не міг обійтися без підтримки), я чітко давав їм зрозуміти, що кожен фокус має логічне пояснення і всі мої дії є обґрунтованими. Під час виконання деяких трюків, включно з тими, що входять до мого репертуару, використовувалися ножі, мечі або вогнепальна зброя, що могло видатися публіці доволі небезпечним. Зокрема «Нове транспортування людини», що супроводжується електричними спалахами й клубами диму, щоразу страшенно лякає глядачів перших шести рядів. Проте я хотів, аби всі мої асистенти почувалися в безпеці. Єдиним номером, чию таємницю я ретельно зберігав, залишався вищезазначений «Нове транспортування людини»; його особливості приховувалися навіть від асистентки, яка перебувала зі мною на сцені перед самісіньким початком.

Звідси випливає, що я – так само, як і більшість сучасних ілюзіоністів, – працюю не сам. Окрім сценічних асистентів, я розраховував на Томаса Елборна, мого незамінного конструктора, а також – на двох найнятих ним молодих підмайстрів, які допомагали виготовляти реквізит і тримати його в порядку. Томас був зі мною фактично від самого початку моєї кар’єри. Раніше він працював на Маскелайна, в Єгипетському мюзик-холі.

Томас Елборн знав мою найзаповітнішу таємницю; це було необхідно для нашої роботи. Але я довіряв йому; це було необхідно для нашої роботи. Я описую наші стосунки якомога простіше, аби передати сутність моєї безумовної довіри. Томас усе життя співпрацював з ілюзіоністами й давно нічому не дивувався. Майже всіма своїми знаннями про магію я так чи інакше завдячую йому. Однак за довгі роки нашого партнерства (Елборн нещодавно вийшов на пенсію) він не розкрив жодного чужого секрету – ні мені, ні іншим фокусникам. Було би божевіллям сумніватися в його відданості. Томас був уродженцем Лондону – він виріс у районі Тоттенем. Одружений, хоча не мав дітей. Мій помічник був значно старшим за мене, але мені так і не вдалося з’ясувати точну різницю у віці. Коли я почав виступати з Олів Вескомб, йому було близько сімдесяти.

Рішення найняти Олів Вескомб визріло в перші ж миті знайомства. Вона була не надто високою, без зайвої ваги. Мала гарне струнке тіло. Я оцінив її пряму гордовиту поставу і виразні риси обличчя. Американка за походженням, Олів не позбулася акценту, властивого, за її словами, жителям Східного узбережжя, попри те, що вже кілька років жила й працювала в Лондоні. Стараючись триматися невимушено, я представив її Томасу Елборну та Джорджині Гарріс, після чого спитав, чи може вона показати якісь рекомендації. Наймаючи персонал, я надаю великого значення рекомендаційним листам: схвальний відгук від ілюзіоніста, якого я знаю і поважаю, неодмінно допоможе претендентці отримати посаду. Олів мала при собі дві рекомендації. Одну дав невідомий мені фокусник, що виступав на курортах Сусcекса й Гемпшира. Натомість друга була підписана Жозефом Буатьє де Кольта – одним із найвидатніших ілюзіоністів того часу. Зізнаюсь: я був вражений. Я передав рекомендацію де Кольта Томасу Елборну, бажаючи подивитися на його реакцію.

– Як довго ви працювали з мсьє де Кольта? – поцікавився я.

– Лише п’ять місяців, – відказала вона. – Мене найняли на період європейських гастролей. Потім ми попрощалися.

– Ясно.

Після цієї розмови працевлаштування дівчини стало простою формальністю, але я все одно мав перевірити її здібності. Саме тому Джорджина була присутня на співбесіді. Неприпустимо вимагати у претендентки – навіть такої досвідченої, як Олів Венскомб, – демонструвати свій талант без нагляду «дуеньї».

– Ви принесли із собою костюм для репетицій? – спитав я.

– Так, сер, звичайно.

– Тоді будьте люб’язні…

За кілька хвилин Олів вийшла в облягаючому трико. Томас супроводив її до нашого реквізиту і попросив прибрати відповідне положення в одному з ящиків. Поява молодої квітучої жінки з начебто порожньої шафи – один із стандартних ілюзіоністських трюків. Для більшого ефекту асистентка має сховатися: що меншим є потаємне відділення, то дивовижнішим буде результат. Важливу роль відіграє сценічний костюм – яскрава простора сукня зі стрічками, розшитими блискітками, що переливаються у вогнях рампи, підсилить враження. Одразу стало очевидно, що Олів добре розуміється на механізмах. Спершу Томас відвів її до нашого «Паланкіну» (ми використовували його рідко через те, що трюк набув значного поширення), і вона, миттєво здогадавшись, де містилося потаємне відділення, хутко залізла туди.

Потім ми з Томасом попросили її виконати «Ярмарок суєти» – ілюзію проходження крізь дзеркало. Це доволі простий трюк, але він вимагає від асистентки спритності й доброї координації рухів. Хоча Олів попередила, що ніколи не виконувала цей номер на сцені, вона зігнулася і з похвальною швидкістю пройшла крізь дзеркало, щойно ми пояснили їй особливості функціонування механізму.

Залишилося перевірити відповідність її фізичних даних нашій апаратурі, хоча ми з Томасом були готові підігнати деякі прилади під неї, якщо вона буде зависокою. Даремно ми хвилювалися. Коли Томас допоміг їй розміститися всередині ящика, призначеного для номера «Страта принцеси» (більшість асистенток страждали через надзвичайну тісноту і необхідність заклякати на кілька хвилин у незручній позі), виявилося, що Олів легко заходила й виходила звідти. Вона запевнила нас, що не відчуває незручностей і може терпіти скільки завгодно.

Зайве казати, що Олів успішно подолала всі випробування, після чого я офіційно найняв її і призначив середню зарплату, передбачену для такої посади. Впродовж одного тижня ми відрепетирували всі номери з моєї програми, що потребували її участі. Невдовзі Джорджина вийшла заміж і звільнилася, а Олів стала моєю постійною асистенткою.