Читать книгу Престиж - Кристофер Прист - Страница 21

Ім’я Руперта Енджера було знайоме мені раніше. Звідкись із Північного Лондону він регулярно надсилав багатослівні й зухвалі листи до трьох спеціалізованих журналів із мистецтва сценічної магії. Його мета була незмінною: взяти на глум тих, кого він називав «елітою» – представників старої школи, чиї допотопні традиції і прагнення до секретності були, на його думку, нікому не потрібним пережитком минулих епох. Хоч я дотримувався традиційних методів, та не вступав у полеміку з Енджером, на відміну від деяких артистів, що піддалися на його провокації.

Типовий приклад однієї з його теорій: ілюзіоніст, який привселюдно заявляє про свою майстерність, має бути готовим «вийти в коло». Інакше кажучи, фокусник буде оточений глядачами зусібіч і не зможе розраховувати на захист просценіуму, що відділяє його від публіки під час виконання трюків. Хтось із моїх відомих колег відповів йому, делікатно вказавши на очевидний факт: хоч би як ретельно фокусник готував свій номер, у залі завжди знайдуться ті, хто розкриють його секрет. Енджер безжально висміяв його. По-перше, заявив він, магічний ефект посилюється, якщо виконавця видно з усіх боків. По-друге, якщо кілька осіб віднайдуть розгадку (що трапляється навіть тоді, коли видимість є обмеженою), це не має жодного значення! Вразити п’ятсот глядачів – ось що найважливіше. П’ятеро розумників ні на що не впливають.

На думку більшості професіоналів, подібні теорії мало чим відрізнялися від блюзнірства – не тому, що наші секрети суворо заборонено розголошувати (на що натякав Енджер), а тому, що його погляди були радикальними й суперечили усталеним традиціям.

Руперт Енджер здобув певну славу, хоча й не зовсім таку, як він уявляв. Я часто чув, як колеги іронічно висловлювали подив, не розуміючи, чому він так рідко виступає на сцені й не дає нам можливості отримати задоволення від його блискучої новаторської техніки.

Повторюю: я уникав дискусій і мало цікавився Енджером. Але одного дня втрутилася доля.

Так склалося, що моя тітка за батьківською лінією, що мешкала в Лондоні, втратила чоловіка і була настільки засмучена, що звернулася до спірита й домовилася влаштувати сеанс у себе вдома. Я дізнався про її наміри з листа матері, яка регулярно переповідала мені чутки про наших родичів, але цього разу новина викликала мою професійну цікавість. Я негайно зв’язався з тіткою, запізно приніс їй свої співчуття і зголосився підтримати її, коли вона шукатиме розраду.

У день проведення сеансу вона запросила мене на обід, і це було неабиякою удачею, оскільки спірит приїхав на годину раніше. В будинку здійнялася паніка. Гадаю, він вчинив так навмисно, аби краще підготуватися до дійства в кімнаті, де мав відбутися контакт із небіжчиком. Новоприбульця супроводжували двоє асистентів – молодий чоловік і дівчина. Спільними зусиллями вони задрапірували вікна чорними шторами; відсунули до стіни непотрібні меблі й замінили їх тими, що привезли з собою; прибрали килим, оголили мостини й встановили дерев’яний ящик, чиї розміри й загальний вигляд дали мені зрозуміти, що ці люди збираються виконати звичайний сценічний трюк. Я тримався осторонь і нічим не привертав уваги спірита, побоюючись, що він упізнає мене. Минулого тижня газети надрукували кілька схвальних рецензій на мої виступи.

Спірит був молодим чоловіком приблизно мого віку і вирізнявся тендітною тілобудовою; темне волосся спадало на вузьке чоло. Насторожений погляд надавав йому подібності зі звіром, що шукає здобич. Спритні точні рухи були незаперечною ознакою досвідченого фокусника. Його асистентка мала привабливе обличчя з вольовими рисами й струнке, гнучке тіло (її фізичні дані ввели мене в оману – я дійшов хибного висновку, що дівчина виступає з ним на сцені). Вона була вбрана у скромну темну сукню і здебільшого мовчала. Другий асистент – дужий білявий молодик вульгарного вигляду – незадоволено буркотів і лаявся, пересуваючи важкі меблі.

Коли всі гості зібралися (тітка запросила вісім-дев’ять знайомих, імовірно, бажаючи частково покрити витрати), спірит завершив підготовку і терпляче чекав у кімнаті разом з асистентами. Я не мав жодних шансів оглянути їхній реквізит.

Весь сеанс – включно з преамбулою і драматичними паузами – тривав понад одну годину. Було показано три ілюзіоністські номери, розраховані на те, щоб створити напругу, посилити хвилювання і навіяти певні емоції.

Спірит розпочав з обертання столу, виконавши цей трюк із надзвичайним драматизмом. Стіл крутнувся сам собою і загрозливо захитався, внаслідок чого більшість присутніх опинилися на голій підлозі. Гості затремтіли від страху, готуючись до будь-яких несподіванок. Тоді спірит – за допомогою своєї молодої змовниці – зобразив гіпнотичний транс. Йому зав’язали очі, затулили рота кляпом, затягли мотузками руки та ноги, після чого його – геть безпорадного – перенесли до дерев’яного ящика, звідки відразу почали долинати дивні моторошні сигнали з потойбіччя: яскраві спалахи світла, гучний тріск, виття труби, дзвін цимбалів, цокання кастаньєт. Із глибин ящика вирвалася зловісна «ектоплазменна матерія» і попливла кімнатою, огортаючи все довкола таємничим сяйвом.

Вилізши з ящика й позбувшись пут (коли ящик відчинили, усі мотузки й вузли були на місці), «медіум» якимось дивом вийшов із трансу і взявся до основної справи. Після короткої, але красномовної промови про небезпеку зближення зі світом духів він натякнув, що результат виправдовує ризик, і знову впав у транс, прагнучи встановити контакт. Невдовзі він оголосив, що духи покійних родичів і друзів приєдналися до них; між живими та мертвими відбувся обмін посланнями й словами втіхи.