Читать книгу Престиж - Кристофер Прист - Страница 6

Я зрозумів, що моя місія провалилася, і вирішив зателефонувати редактору. Охоплений кепським передчуттям, я стояв під мокрим плющем і спостерігав за тим, як вітер гнав долиною щільну дощову пелену. Потім зателефонував на пряму лінію Лена Вікема. Він довго не відповідав. Я описав йому ситуацію.

– Ти вже бачив того, хто надіслав запит? – поцікавився він. – Чоловіка на прізвище Енджер.

– Саме зараз стою перед дверима, – відповів я і пояснив, у чому полягала проблема. – Навряд чи у нас щось вийде. Гадаю, це звичайна сварка між сусідами. Ти ж розумієш: їм важко догодити.

«Хіба що на шум не скаржаться», – подумки додав я.

Запала довга мовчанка.

Нарешті Лен Вікем сказав:

– Поговори з цим сусідом. Якщо дізнаєшся щось цікаве, передзвони мені. Якщо ні, негайно повертайся до Лондону.

– Сьогодні п’ятниця, – заперечив я. – Я збирався відвідати батьків.

Вікем кинув слухавку.