Читать книгу Викрадачі діамантів - Луи Буссенар - Страница 2

Луї Анрі Буссенар (1847–1910) народився в містечку Ескренн у французькому департаменті Луара. Майбутній письменник закінчив медичний факультет у Парижі, але щойно отримав диплом лікаря, як був мобілізований – улітку 1870 року почалася франко-прусська війна. У битві під Шампіньї Буссенар був тяжко поранений, а пізніше разом з усією французькою армією пережив воєнну катастрофу під Седаном і ганьбу поразки. Відтоді він перейнявся ненавистю до війни й визнавав право народів братися до зброї лише для захисту свободи і незалежності. Ця думка – одна з провідних у його численних романах, оповіданнях та нарисах.

Після війни Буссенар покинув медицину й повернувся до Парижа, вирішивши цілком присвятити себе літературі. І не помилився: вже перші повісті автора-початківця, опубліковані в періодичному виданні «Журналь де Вояж» 1879 року, зробили його ім’я широко відомим серед юних читачів – адже саме для них він написав більшість своїх творів.

У 1880 році французький уряд відрядив Буссенара до однієї з колоній Французької Гвіани. Після цієї поїздки було ще кілька експедицій до Америки, Африки й Австралії – письменника охопила справжня пристрасть до подорожей, які дарували йому багатющий історичний та географічний матеріал, а заразом – екзотичні сюжети, про які годі було й мріяти у старій Європі. Одна за одною народжувалися нові книги – романи «Гвіанські Робінзони», «Пригоди в країні бізонів», «Пригоди в країні тигрів», «Викрадачі діамантів», «З Парижа до Бразилії», «Пригоди в країні левів» та багато інших. Їх героями ставали відважні молоді європейці, наділені гострим розумом, безмірною відвагою і неабиякою винахідливістю. Ці якості допомагали їм із честю виходити з найнебезпечніших і найскрутніших ситуацій у маловивчених і важкодоступних куточках світу.

В основу «Викрадачів діамантів», книги, яку ви щойно розгорнули, лягли справжні події освоєння Південної Африки нащадками голландських колоністів – бурами, а також англійцями. Історія створення британських колоній та республік бурів у Південній Африці сповнена кривавих конфліктів між різними групами поселенців і корінними мешканцями цієї землі – зулуськими й бушменськими племенами. 1867 року на кордоні бурської Оранжевої республіки й британської Капської колонії було виявлено найбільше у світі родовище алмазів, і невдовзі тут виникла англійська колонія – Південна Родезія. Ще через два десятиліття у Трансваалі було відкрито багатющі золоті розсипи. До країни ринув потік шукачів наживи, авантюристів і шахраїв усіх ґатунків, охоплених прагненням швидкого збагачення і готових заради цього на все.

Наприкінці XIX століття, продовжуючи «жульвернівську» традицію в літературі, Луї Буссенар створив низку науково-фантастичних романів, кращим з яких вважається «Десять тисяч років у крижаній брилі», а на початку нового століття звернувся до історико-пригодницького жанру, до якого належать його «Герої Малахового кургану», «Палаючий острів» та «Капітан Зірвиголова».

В останньому з цих романів автор удруге повернувся до теми, яку порушував ще у «Викрадачах діамантів», – до боротьби Англії за панування над Півднем Африки, стратегічним пунктом на морському шляху до Британської Індії, та за незліченні багатства цього регіону. Саме вони стали причиною кровопролитної англо-бурської війни (1899–1902), що викликала у цивілізованому світі загальне обурення і призвела до значної кількості жертв. Цим подіям, що позначили рубіж між двома століттями, і було присвячено роман французького письменника Луї Буссенара «Капітан Зірвиголова». Написаний буквально по свіжих слідах подій, він побачив світ 1901 року, коли війна ще була далека від закінчення, а її результат не був відомий авторові. Проте динамічна, яскрава і сповнена співчуття до народу, що бореться за свої права і землю, книга одразу стала однією з найпопулярніших серед читачів у Європі, а пізніше‚ разом із «Викрадачами діамантів»‚ увійшла до золотого фонду світової пригодницької літератури.

Понад сто років минуло з дня смерті чудового письменника, але його героїв – дотепних, безстрашних, іронічних, як і раніше, люблять читачі на всіх континентах. І не лише за їх дотепність, мужність та зневагу до смерті, а й тому, що кожен з них наділений найціннішою якістю, притаманною молодості, – готовністю іти до кінця у боротьбі за перемогу добра і справедливості.