Читать книгу Зазирни у мої сни - Макс Кідрук - Страница 19

Улітку 2014-го «провали», які почалися навесні 2013-го та мучили Теодора протягом першої половини 2014-го, припинилися. За літо малюк засмаг і зміцнів, заговорив довгими, логічно завершеними реченнями. Наші спільні виїзди в місто стали регулярними: я брав його із собою один, іноді два рази на тиждень. Це було весело. Після двох-трьох годин ми робили перерву. Їхали до супермаркета, де я купував йому «Kinder Сюрприз», або в McDonalds – по «Хеппі Міл» та іграшку. Часом каталися до першої ночі. Теодор тримався, як міг, а ближче до півночі засинав, згорнувшись калачиком на передньому сидінні. Загалом усе складалося чудово, і я вирішив, що наповнені криком божевільні ночі та ходіння вві сні залишились у минулому.

Довбане затишшя перед бурею.

Наприкінці листопада 2014-го все почалося знову. Першими повернулися кошмари. Протягом грудня Теодор тричі підхоплювався серед ночі, задихаючись від нелюдського верещання. Підхоплювався, не просинаючись. Одного разу, до того як Єва його розбудила, він кричав: «Воно в голові! Мамо, воно в мене в голові!» І якщо до цього часу на ранок він не пам’ятав – або ж почувався достатньо добре, щоби вдавати, начебто не пам’ятає, – що відбувалося вночі, то тепер упродовж трьох днів після чергового жахіття ходив мовчазний і пригнічений. Я помітив (хоча, можливо, просто фантазую), що вечорами Тео став боятися заходити до своєї кімнати. Кошмари зі сновидінь помалу переповзали в реальне життя, неначе арктичний холод сковуючи, паралізуючи малого.