Читать книгу Зазирни у мої сни - Макс Кідрук - Страница 20

Упродовж перших трьох місяців 2015-го ситуація не змінювалась ані в кращий, ані в гірший бік. Із по-справжньому великими проблемами ми стикнулися в ніч із 21-го на 22 березня, коли Тео знову почав ходити вві сні.

Єва повернулася з роботи за п’ять до першої та, влягаючись, розбудила мене. Утім, я майже відразу заснув. Десь поміж другою й о пів на третю ночі встав, щоб відлити. Сонний, із напівзаплющеними очима, навпомацки дістався туалету, ввімкнув світло, зачинив за собою двері й зупинився перед унітазом. Через хвилину вийшов і від несподіванки ледь не заволав. У прямокутнику світла, що впало в коридор, поки я зачиняв двері, промайнув невисокий худорлявий силует. Серце бухнуло так, наче в нього замість крові хлюпнули мазуту, а під пахвами змокріло. Затамувавши подих, я знову відчинив двері вбиральні. У протилежному кінці коридора, біля вхідних дверей, спиною до мене стояв Теодор. Малюк не рухався і, ледь задерши голову, дивився перед собою. Спершу мені здалося, ніби хлопчак витріщається на вхідні двері, але потім збагнув, що це не зовсім так. Подумав, що якби хтось дорослий стримів перед ним, Теодор зазирав би просто в його обличчя.

– Тео… – прошепотів я.

Хлопчик не відреагував.

Я не ризикнув підступити ближче й озватися до нього. Можете сміятися, але мені було так лячно, що гусячою шкірою вкрилася навіть задниця. Я прослизнув до спальні та розштовхав дружину. Єва з’явилася в коридорі – Тео нерухомо стовбенів біля дверей, – безшумно наблизилася та, присівши навпочіпки, обережно обійняла малого. За мить Тео прокинувся в її обіймах і ошелешено закліпав оченятами. Він не розумів, що робить у коридорі, але цього разу не кричав і не плакав.