Читать книгу Твори - Марко Вовчок - Страница 13

Iнститутка
XIII

Оглавление

Та вже й убралась того дня панночка хороше! А стара супиться та все бурчить:

– Нащо нам та голь нещадима здалася! Панночка наче не чує того слова. Стара тiльки тим вимiщає, що нас душить.

Коли наїхали полковi, а лiкаря нема. "Дякує, – кажуть, – за ласку, та нема в його часу анi години: недужих у його багато, – лiчить".

– I не силуйте його, – каже стара, – нехай лiчить з богом!

Панночка тiльки почервонiла i уста закусила.

Та й було ж нам, як гостей випроводили! За все ми одтерпiли!..

Того ж таки тижня самого занедужала панночка. Охає i стогне, i кричить. Стара злякалась, плаче, по лiкаря шле. А полковий знающий, кажуть, та й живе ближче за всiх, – по його!

Тим часом панночка вбралась якнайкраще та й лежить у лiжку, як мальована, – дожидає.

Приїхав вiн, подививсь, розпитав. А вона ж то вже – i голiвку хилить, i говорить, помiсь спiває. Побув яку годинку та й прощається: "Завтра навiдаюсь".

Стара пита у внучечки, внучечка задумалась, – тiльки їй на питання головою киває. А як стара спитала: "Що, як лiкар? Показався як?", то вона стрепенулась: "Гордий, – каже, – такий, як пан вельможний… I що вiн собi думає!"

Лiчив-лiчив той бiдолаха та й закохався. Покохала його й панночка. Почули духом паничi, куди потягло, – постерегли одразу, що воно є, та й зслизли.

Стара панi тiльки що головою в мур не б'ється, та нiчого не врадить: "Як ви менi, бабуню, на перешкодi станете – умру!.. I не гомонiть! Не одмовляйте! Змилуйтеся!"

Стара й годi, тiльки охає.

Твори

Подняться наверх