Читать книгу Город мой… Сборник поэзии - Меир Ландау - Страница 11

Рушає в помірках весни

Цей вічний тAнок сатани.

Знов грає кров, сміються дщері,

Відчинені в безодню двері.

Знов входить Лорд Левіатан,

Великої безодні пан.

Ся ламає священний бук

Крізь серця рокіт

Й духу стук.

І князь зірок, Святий Перун

Знов молодий і вічно юн.

Крізь зойк людський,

За раттю рать

Ідуть нам простір

Забирать.

Там тисячи живих комет

Знов ріжуть небо, і ракет

Хвости здіймаються навкруг.

Постав у хмарах смерті круг.

Вогняне море розлилось

І лава пролилась, і ось

Із хмар виходить до нас Сурт,

А з ним дружинників весь гурт.

У лати срібляні вдягнений

Дарує напій збагрянений…

І сяйво світлого меча

Б`є по очах з його плеча.

Сурмить в сурму Хейемдааль,

Проллявши в серце журбу й жаль.

Приходить вічная зима,

Сурмить ворожая сурма.

І тихша встала над Землею,

Не чути голосів над нею.

Постав пустелями Стрибог,

Піднявся Мороковий рог,

Ізржавів меч, ізтлів жупан…

Левіатан прийшов як пан…