Читать книгу Город мой… Сборник поэзии - Меир Ландау - Страница 12

Стоїть в степу могила,

З вітром розмовляє,

А вітер над нею

Летить, ніби грає.

«Ой хто ти, могиле!

Чия ти, орлице?

Хто тебе насипав,

Голубко-вдовице?»

«Насипали половчани,

Лебіді степовії.

Досипали гурагани,

Вітри суховії.

Поховала я князя,

Воїна степового,

Що вертався з походу

Славного, бойового.

Обминали його в січах

Всі стріли ворожі.

А тут, брати-руси

Стали на сторожі,

Та й в спину убили…

Всі полягли в степу.

Тепер тут вітер плаче

Та хутори далекі

Розкидані, козачі.

Відплакали в оселях

За ціми вояками.

Їх імена забуті,

Поховані віками.

Роди зникли в століттях,

А я стою отута

На спомин тим звитягам,

Як одинака рута.»

Стоїть в степу могила,

На ній гамалія…

Пита її вітер

Та й у безодню віє.