Читать книгу Город мой… Сборник поэзии - Меир Ландау - Страница 13

Вовки виють понад яром

Чорнії мріють думки.

Може отак ось, боярам,

Мріялись темні гадки.

Місяць стає опівночі

Повен і крові, і сил.

Диво Купальської Ночі,

Диво Ярилових Крил.

Скаже колись сокровенне,

Миле, таємне, чудне,

Те що чекав я таємно,

Те і віддасть, те одне…

Молодість, силу, наснагу,

Волю і душу мою,

Те що чекаю. І спрагу

Миттю загасить мою.

Мушу я ждати любові,

Мушу губити її,

Мушу жадати я крові,

Милої крові з землі.

Себе в нащадках – не бачу,

Хочу побачити знов

Предківську віру, а значить —

Бог поверне мою кров.

Віра, Надія, Кохання…

Всесвітів чорна імла.

В тих сокровеннійших знаннях

Ніч на Купайла була…