Читать книгу Город мой… Сборник поэзии - Меир Ландау - Страница 19

Ходила відьма оболонком,

Забутим лугом тим пройшлась.

Знайшла бурштинок, і галчонком

У небо, в хмари, піднялась.

Забуту пісню проспівала,

Свою нудьгу переливала

У зрі, місяць в вишині,

Щоб чули люди на землі

…про її лихо…

«Щож ж ти, милий,

Залишив дівчину одну,

Козак відважний, горділивий,

Мене віддав на самоту,

Не спала що безсонні ночі,

Тебе в віконце виглядала,

Що продивила ясні очі

І сподівань поназаймала.

Куди ж ідеш ти, світ коханий?

Навіщо відьму покидаєш?

Невже є краще хто за мене?

Невже ти мене забуваєш?

Хіба не тебе любила,

Хіба не я тобі дарила

Життя? І серце золотеє

Об тебе, любий, я розбила…

Тобі стелила я духмяні

У головах, плакучі трави,

І усі зіроньки рум”яні

Я дарувала, і дубрави.

Хіба не ти мені поклявся

В любові, щирому коханні?

Тепер ти з мене насміявся,

Тому і стогну у воланні.

…у Бога за тебе молю…

…Тебе єдиного люблю…»

І проспівавши свою пісню

Ізклала крильця на собі…

…

І в гори впала на землі…