Читать книгу Фет-Фрумос і сонце та інші балканські казки - Народна творчість - Страница 11

Звелів пан кухареві наготувати смачної їжі. Поставив кухар великий казан, поклав у нього багато баранини. Сам сів вогонь роздмухувати.

Раптом із-під печі виліз гном і попросив:

– Голубе, дай баранинки! Охляв я від голоду.

– Не можу, – відповів кухар, – у нас у самих ротів багато.

– Тоді хоч підливки дай! – занив гном.

– Підливки, гаразд уже, візьми! – сказав кухар і зачерпнув гномові ополоник підливки.

Узяв гном ополоник у руки, і не встиг кухар оком змигнути, як маленький ненажера в одну мить спорожнив увесь казан і зник.

Злякався кухар не на жарт, пішов панові скаржитися, про гнома розповідати. Пан йому не повірив, але кухар душею й тілом заприсягнувся, що ані слова не вигадав. Тоді пан насупився і звелів знову покласти в казан баранини.

– А якщо, – каже, – цей гном з’явиться, дай йому ополоником по макітрі.

Поклав кухар баранини, сів вогонь роздмухувати.

Раптом знову з-під печі з’явився гном і попросив підливки.

– Не можу, – сказав кухар. – Заборонив мені господар. Наказав тебе ополоником по макітрі стукнути.

– Не бий мене, голубе, – попросив гном. – Зглянься на нас із дружиною. Вона в мене захворіла. Нема кому тепер обіду зготувати, води принести. Налий мені в цей мішечок підливки. Бачиш, який він маленький? Я дружині віднесу, нехай видужує.

Повірив йому кухар. Вирішив, що вдруге не обдурить – має ж він совість. Та й соромно було відмовити в такій краплі: мішечок-бо крихітний був. І дав гномові ополоника. Мовляв, чи багато треба його хворій дружині.

І от дивина – за мить уся баранина з казана зникла в крихітному мішечку, і гном зник. От лихо!

Пішов кухар весь у сльозах до пана. Ох і розсердився тут пан! Звелів ізнов покласти в казан баранини, але сказав, що втретє такого не подарує – вижене.

– Прибий, – каже, – на місці цього шахрая, якщо він знову полізе.

Іще раз поставив кухар казана, а гном знову з’явився.

Схопив кухар ополоника й закричав:

– Іди геть! Мені тебе на місці наказано прибити!

– Не вбивай мене, голубе! Ти й сам можеш у біді опинитися. Тоді відразу про мене згадай. Дружина моя померла, сердешна, а дитинка голодна: нема кому нас нагодувати. Дай хоч півополоника підливки для мого дитинчати.

Кухар був дуже добросердий. Жаль йому стало гномове дитя. «Чи ж багато, – думає, – з’їсть таке маля?»

І простягнув гномові ополоник.

Але казан і цього разу миттю спорожнів, а гном зник.

Бідолашному кухареві тільки й лишалося, що йти звільнятися.

– Гном усе знову вкрав, – каже він панові, а в самого голос тремтить.

– Іди геть, негіднику! – зарепетував пан. – Щоб уже завтра вранці ти вшився з усіма своїми пожитками! Не був би ти таким добрим кухарем, я б тебе й до ранку не залишив!

Покликав пан управителя.

– Приготуй, – каже, – печеню! А якщо гном полізе, прибий його відразу ж!

– Гаразд, – відповів управитель, – не турбуйтеся, ваша милосте!

І пішов ставити казан.

Гном, звичайно, знову виліз і підливки попросив. А управитель тільки того й чекав.

– Підливки, – закричав, – дурисвіте?

І гупнув його ополоником по лобі. Бідолашний гном так і покотився під піч. Урятував управитель печеню, подав панові.

– Я, – каже, – цьому пройдисвітові всипав! Більш уже не полізе…

А кухар зібрав уранці свої пожитки, закинув вузол на спину і пішов геть. А тут гном із-під печі вистрибує. Голова рушником обмотана.

– Гей, – зве, – друже! Чого ж ти попрощатися не хочеш? Я ж тобі приберіг дещо на дорогу. Зайди до мене в дім.

Поліз кухар під піч. Як уліз – сам не знає, та все ж зумів. Уліз, а там такі покої – не гірші за панські. І всіляких дивовиж повно.

Пройшли вони всі покої, прийшли в комірчину. Узяв гном із полиці коробочку й каже:

– Ось, голубе, це тобі нагорода за твою ласку. Як чогось тобі не ставатиме, постукай пальцем у цю коробочку і скажи, чого тобі треба. Усе буде вмить!

Узяв кухар коробочку, сказав гномові «спасибі», поліз назад у кухню. А там управитель.

Узяв кухар коробочку, постукав у неї пальцем і каже:

– Ану, люба, збери мені їжі на дорогу!

І де не взялася – з’являється торбина, а в ній усяка-всяка їжа. Сподобалося це кухареві, він іще дечого зажадав, і все йому було. Управитель навіть рота роззявив.

– Ну й коробочка! – каже. – Де взяв таку?

Кухар сказав де. Потім уклонився й пішов. А управитель подумав: «От би і мені таку коробочку! Я вже підлещуся до цього гнома, замолю свій гріх! Треба скоріше баранини наварити!»

Наварив він баранини, сів та чекає на гнома, а того, як на те, нема.

– Гей, підпічнику! – покликав управитель. – Заходь, любий, на гостину!

Почув це гном, виліз.

– Чого хочеш? – каже. – Їжі в мене вистачає – мені кухар на тиждень дав.

– А ти свіжого покуштуй, – умовляє управитель. – Може, дужче сподобається.

Скуштував гном свіжого.

– Спасибі, – каже. – Смачно. Ходімо, я тобі віддячу.

Полізли вони під піч. Схопив управитель коробочку та скоріше назад – у кухню. Навіть не подякував – так поспішав. Побіг швидше до пана і давай хвалитися, що зараз у них усе буде, чого вони захочуть. І давай гамселити в коробочку. Тільки стукнув, а звідти як вискочить гном із залізною палицею й ну періщити пана з управителем. До нестями побив. А сам одразу зник. І коробочка також зникла. Тільки їх і бачили.