Читать книгу Фет-Фрумос і сонце та інші балканські казки - Народна творчість - Страница 13

Жили собі чоловік і жінка, і була в них донька така гарна, що батьки на неї надивитися не могли й не навчили її ніякої роботи. Не раз до неї вже й сватів засилали, а мати все одказувала:

– Дуже пещена в нас донька і робити нічого не вміє. Змерзне – кличе: «Затопіть!» Топимо, щоб зігрілася. А зігріється – гукає: «Гасіть!» – і ми гасимо.

Слухали таке свати й поверталися додому.

Якось прийшов до них літній чоловік та й каже:

– Чув я, що у вас гарна донька. Хочу взяти її за невістку.

Як і всім, мати сказала йому:

– Наша Богданка дуже пещена. І нічого робити не вміє.

А старий відповідає:

– Чого навчили, те й буде робити.

І справили весілля.

У старого було троє синів і дві невістки. На другий день після весілля усі взялися до роботи. Тільки третя невістка стояла гарно вбрана й нічого не збиралася робити.

Настав час обідати. Усі посідали до столу. Сіла й Богданка. Інші невістки принесли їжу й поклали перед свекром велику пшеничну хлібину. Узяв старий хліб, розламав на шматки й поділив між усіма.

– А меншій невістці? – запитала свекруха.

– Вона не голодна, – відповів старий. – Як людина не працює, вона не хоче їсти.

Після обіду всі знову заходилися коло роботи. А невістка сиділа склавши руки. Зібралися вечеряти. Узяв старий хліб і розділив між дітьми.

– А Богданці? – запитала свекруха.

– Вона не голодна, – відповів старий. – Як людина не працює, вона не хоче їсти.

Повечеряли, обміркували, хто що робитиме завтра, та й полягали спати. Лягла й Богданка.

Але хіба заснеш голодна? Всю ніч очей не склепила. Ледве дочекалася світанку. А як тільки розвиднилося, тихенько встала, вмилася, замела подвір’я, видоїла корів, випустила телят. А коли всі повставали, дивилися на невістку і посміхалися. На обід вона перша накрила стіл, а сіла після всіх. Розламав старий хліб і найбільший шматок подав меншій невістці:

– Ти сьогодні працювала найкраще, Богданко, тому й даю тобі найбільший шматок.

Минуло два тижні. Невістка вставала раненько й цілий день господарювала. І стала вона моторна і роботяща. Ніхто не робив стільки, як вона. На третій тиждень прийшли в село її батьки подивитися, як живе їхня пещена донька. Їх пізнали ще здалеку і вийшли їм назустріч. Вибігла наперед невістка, відчинила ворота й каже:

– Мамо!.. Тату!.. Злазьте швидше з воза та беріться до роботи. Бо тут не так, як удома: хто не працює, тому й їсти не дають.