Читать книгу Фет-Фрумос і сонце та інші балканські казки - Народна творчість - Страница 6

Жила собі бідна жінка і мала вона сина, якого дуже любила. Якось схотіла мати спекти хліба і послала сина до комори по борошно.

Хлопець набрав борошна в миску і поніс до матері, але налетів сильний вітер і розвіяв борошно. Удруге повернувся хлопець до комори, набрав борошна – і вдруге вітер його розвіяв. Хлопець розсердився і втретє пішов по борошно. А його вже й лишилося там – ледве-ледве денце в мисці покрити.

Та вітер знову зробив своє: не лишилося в мисці жодної порошинки борошна.

Розгнівався хлопець і пішов шукати вітру, щоб забрати в нього борошно. Ішов, ішов і нарешті добувся до вітру.

– Добридень! – привітався хлопець.

– Доброго здоров’я! – відказав вітер різким голосом. – Із чим прийшов, хлопче?

– Віддай нам борошно! – сказав хлопець. – Ми й так бідні, а ти забрав у нас останню крихту хліба!

Вітер не розгнівався на ті сердиті слова і мовив у відповідь:

– Борошна я не маю, але ось тобі скатертина, вона нагодує тебе. Коли захочеш, тільки скажи їй: «Скатертино, дай мені їсти!»

Хлопець подякував вітрові за скатертину й пішов додому. Дорога була далека, за день не подолати. Надвечір хлопець зупинився перепочити і зайшов до корчми. Коли настав час вечеряти, хлопець простелив скатертину і мовив:

– Скатертино, дай мені їсти!

Не встиг сказати, як перед ним виросли всілякі страви. Усі, хто був у корчмі, дуже здивувалися, а господарі корчми позаздрили хлопцеві. І дуже їм закортіло привласнити ту скатертину, щоб легко наживатися. Повечерявши, хлопець ліг спати, та варто було йому заснути, корчмарка крадькома взяла чарівну скатертину, а замість неї поклала іншу, просту. Уранці хлопець пішов собі далі, бо дуже поспішав до матусі. Нарешті дістався домівки.

– Мамо, був я у вітра, хотів забрати борошно, а він замість борошна дав мені скатертину. Вона годує, тільки попроси її!

– Не може бути! – сказала мати.

Хлопець простелив скатертину і мовив:

– Скатертино, дай мені їсти!

Але жодного шматочка хліба не з’явилося на ній.

– Нічого не вдієш, – пробурмотів хлопець, – доведеться знову шукати вітра!

Ішов, ішов хлопець, і от знову стоїть перед вітром.

– Добридень! – привітався він.

– Доброго здоров’я! – одказав вітер. – Із чим прийшов цього разу?

– Віддай мені борошно, бо твоя скатертина не дає їжі!

– Борошна не маю, але на тобі чавунок. Коли скажеш йому: «Чавунку, дай-но мені грошей!» – він одразу й дасть їх.

Хлопець подякував за чавунок, попрощався з вітром та й пішов додому. Увечері знов зайшов до корчми переночувати. А там надумав випробувати чавунок і мовив:

– Чавунку, дай-но мені грошей!

І вмить виросла перед ним купа грошей. Хлопець зрадів і ліг спати. А вночі корчмар із дружиною підмінили чавунок. Рано-вранці хлопець пішов собі далі, бо дуже поспішав до матусі. Ледве став він на поріг і гукає:

– Мамо, мамо, ось тобі чавунок, що дає гроші!

– Ну ж бо, подивімось! – мовила мати.

– Чавунку, дай-но мені грошей! – сказав хлопець. Але ані гроша не впало перед ним.

– Знову доведеться шукати вітра! – зажурився хлопець.

Вирушив він і через два дні став перед вітром.

– Забери свій чавунок, віддай мені борошно! – вигукнув хлопець.

– Не гнівайся, хлопче! – відказав йому вітер. – Ось тобі кийок, і коли накажеш йому: «Бий, кийок!» – він нікого не пожаліє.

Хлопець подякував за кийок і рушив назад. Увечері знов зайшов до корчми. Раптом подумав він, чи не тут забрали в нього скатертину та чавунок. Повечеряв і ліг, удаючи, що спить. А корчмар, побачивши в руках у хлопця кийок, подумав, що й то, мабуть, якась чарівна річ, і вирішив викрасти його.

Нищечком підійшов до хлопця і вже хотів поміняти кийок. А хлопець не спав, побачив таке і гукнув:

– Бий, кийок!

І почав кийок молотити лихого корчмаря. Той – тікати, але кийок усюди наздоганяв його. Нещадно бив кийок, живого місця не залишив. Корчмар бачить, що непереливки, та й кричить:

– Усе тобі віддам: і скатертину, і чавунок, тільки забери кийок!

Звелів хлопець кийкові зупинитися. Корчмар віддав йому скатертину та чавунок. Хлопець узяв своє добро і веселий рушив додому.