Читать книгу Фет-Фрумос і сонце та інші балканські казки - Народна творчість - Страница 4

Жили собі на світі падишах[1] із сином. Коли юнакові сповнилося вісімнадцять років, батько підшукав йому дівчину до пари і заручив їх за звичаєм падишахів. Але на ранок після весілля наречена зникла без сліду! Падишах зібрав звіздарів, і ті повідомили:

– Дівчину викрав див[2] і відніс на гору Каф, що на краю світу, щоб віддати за свого сина. Туди може піти тільки сам шахзаде – син падишаха; нікому іншому це не під силу.

Почув це шахзаде і почав просити батька відпустити його.

– Синку, ти ще дитина, ті диви проковтнуть тебе – не встигнеш і оком змигнути!

А той – своє:

– Я мушу йти. Вдасться її виручити – добре, а ні – іншої мені не треба.

І ось уже юнак сів на коня і вирушив у дорогу.

Чи довго, чи недовго він їхав, горами, долинами, рівнинами, з долин – як потік, з верховин – як вітерець, а приїхав на вершину якоїсь гори і сів відпочити у холодку дерева. Раптом бачить – дві змії, біла і чорна, намагаються одна одну проковтнути. Каменем він убив чорну змію, а біла відразу обернулася на людину.

– Ти врятував мене, шахзаде, тепер я виконаю будь-яке твоє бажання.

Син падишаха злякано завмер, а змія-людина вела далі:

– Не бійся, я, син падишаха-пері,[3] зроблю тобі лише добро.

– Тоді відвези мене на гору Каф.

– О шахзаде, їздити туди нам не дозволено. Я довезу тебе до підніжжя гори Каф – далі підеш сам. А щоб люті диви не проковтнули тебе, візьми оцю залізну сорочку і три стріли. Я чекатиму на тебе тут і, якщо ти повернешся живим, відвезу тебе до землі твого батька.

– Така моя доля, – відповів юнак, – добути дівчину чи загинути.

Пері злетів із ним у повітря і опустив біля підніжжя гори Каф. Не один день підіймався юнак на гору, але так і не досяг верховини. Сівши під деревом відпочити, він почув:

– Нічого на мене навалюватися, людський сину!

Перед ним стояв потворний див, і полум’я вихоплювалося з його пащі.

– Людський сину, тут не ступала нога ані джина,[4] ані людини. Чого ти тут шукаєш? – запитав див.

Шахзаде, подолавши страх, розповів диву про свою біду.

– Я допоможу тобі, – відповів див. – Але тільки якщо і ти допоможеш мені. У дива, який викрав твою кохану, є дочка. Сімдесят років шукаю я нагоди добути її собі за жінку. Самотужки я не впораюся, але разом ми звільнимо своїх наречених.

З цими словами див підхопив шахзаде й піднявся високо вгору. Опустилися вони біля колодязя, з якого вилітало полум’я. Поки шахзаде думав, як би йому спуститися в лігво дивів, звідти вискочив див, вивергаючи іскри.

– Я тебе шукаю, людський сину, а ти сам прийшов. Нападай!

– Сам нападай! – відповів юнак.

Поки вони отак сперечалися, з колодязя виліз семиголовий дракон і кинувся на дива – друга шахзаде. Син падишаха устромив три стріли пері в очі і лоб дива з колодязя, і той, вигукнувши: «Людський сину, ти згубив мою душу!» – впав на землю. Відрубавши йому голову його ж мечем, шахзаде оглянувся назад: дракон долав його товариша-дива. Одним ударом меча відітнув юнак усі сім драконових голів.

Друзі підійшли до краю колодязя, див посадив шахзаде собі на спину, і вони спустилися на дно. Там, за залізними дверима, вони побачили великий сад, посеред якого виблискував розкішний палац.

В одному з палацових покоїв син падишаха знайшов свою наречену.

– О шахзаде, як ти сюди потрапив? Щойно клятий див тебе побачить, одразу проковтне.

– Не бійся, я вже відправив його у далеку дорогу! – заспокоїв наречену шахзаде і кинувся її обіймати.

А див – товариш шахзаде – теж знайшов свою кохану.

Прихопивши з палацу все золото, перли й коштовні камінці, див відніс шахзаде та його наречену до підніжжя гори Каф.

– Хай пошле вам Аллах щастя і хай не буде у вас ні в чому потреби! – побажав їм див на прощання, і син падишаха-пері відніс їх прямо до палацу батька шахзаде.

Той так і кинувся до сина на шию.

– Ласкаво просимо, дитино моя! Як же я скучив за тобою!

Радості падишаха не було меж. Він влаштував на честь сина і його нареченої свято. Сорок днів і сорок ночей гуляли весілля шахзаде, а потім старий батько поступився йому своїм місцем на троні. Молодий падишах обдарував усіх придворних і радників коштовностями зі скарбниці дива і до самої смерті жив зі своєю дружиною в радості й достатку.