Читать книгу Звичаї нашого народу - Олекса Воропай - Страница 14

В день св. Спиридона[36] сонце повертає на літо, а зима – на мороз. Починаючи з цього дня, селяни колись різали птицю та кололи кабанів, готуючись до Різдвяних свят.

На Слобожанщині розповідали таку легенду:

«Був колись такий чоловік, що не боявся відьом, називався Спиридон. Парубком був такий гарний, що дівки так і бігали за ним. До нього горнулась одна дівка: вона і так, і сяк, а він – ніяк!.. Одного разу він посварився з нею, а вона була відьма і сказала: «Ось я тебе цю ніч задушу!»

Настала ніч темна-претемна. Прийшла відьма душити Спиридона, а він не спав і почув, що вона крадеться до нього: в кішку обернулась і очима світить. Тільки скочила кішка Спиридонові на груди, а він її – за хвіст та об землю – бух! Убив і в рів закинув.

Ранком люди знайшли тіло відьми, поховали і хрест поставили. А відьми, звісно, громадою живуть і одна за одну заступаються. Як довідалися відьми про таку подію, постановили розірвати Спиридона на шматки. Знову наступила ніч – ще темніша, як перша була. Спиридон пішов на могилу, виліз на хрест і сів на ньому, щоб відьма не встала з гробу.

Відьми зібралися, та що підуть до хати св. Спиридона, а його вдома нема – на хресті сидить. А відьми на хресті не можуть побачити.

Що підуть відьми до могили: ходять кругом, ходять – не бачать нічого! Коли це убита відьма прорекла: «Сидить на моєму хресті, і я не можу встати!» Як відьми те почули, зразу догадалися, про кого річ. Почали раду радити, як узяти до своїх рук св. Спиридона. От одна і каже: «Полетімо до Києва, до київської відьми, вона нам скаже, як його взяти!»

Полетіли… Прилітають назад, прилетіла з ними і київська відьма.[37] А та відьма мудра була: походила, подивилася, понюхала скрізь, та й каже: «Зберіть зараз дванадцять недогарків свічок, спалимо хрест і візьмемо св. Спиридона».

Відьми почали збирати недогарки. Назбирали дванадцять недогарків, засвітили і почали палити хрест. Палять ото вони та й палять той хрест, і скоро він уже впаде на землю. Святий Спиридон бачить, що біда, та й каже: «Господи, Боже мій, укороти ночі хоч трошки, щоб хрест не перегорів до ранку, а то мені – смерть!»

Тільки він це сказав, а півні: «Ку-ку-ріку!» Відьми й розлетілися на всі боки – хто куди встиг, а святий Спиридон остався живий.

Ото Бог укоротив ночі для святого Спиридона, і так воно навіки залишилося».[38]