Читать книгу Звичаї нашого народу - Олекса Воропай - Страница 9

Це – веселе народне свято. Колись господарі варили пиво, скликали гостей: пили, гуляли, веселилися. А по обіді, напідпитку запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села – «бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав!»

Варити пиво на «Миколи» – звичай дуже старий. В одній колядці це пивоварения представляється як один з тих сакральних звичаїв, якими «держиться світ»:

Далі в колядці говориться, що все лихо, яке є тепер поміж людьми, постало тому, що «Святим Миколам пива не варять…» Мабуть з «пивом» на цей день в'язалися колись і музики. В одному народньому голосінні з Буковини дочка, звертаючись до померлої матері, каже:

Хто перший прийде ранком до хати, той буде першим «полазником». На Поділлі «полазами» вважаються чотири дні в році: Введіння, Миколая, Анни і Різдво або Новий Рік – четвертий і останній «полаз».

«Зле, якщо в ті дні хто інший – не господар – перейде через подвір'я першим. Кожний господар встає в цей день раніше, ніж звичайно, та йде дати худобі їсти. Прийшовши до хліва, поздоровляє німину словами: «Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й з своєю жоною!»[18]

В народніх легендах та переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше – на воді. Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, рибалки брали з собою образ святого чудотворця.

На Харківщині записана така легенда про святого Миколая: «Святий Микола-Чудотворець на небі не сидить, а тут, на землі, людям помагає. Не те, що Касян – за панича убрався і до Бога пішов жалітися на людей: «Вони, – каже, – Миколу шанують, почитають, на його ім'я церкви будують, а мене й не згадують!»

Бог вислухав Касяна[19] та й каже до янголів: «Покличте мені святого Миколу. Скажіть, щоб зараз прийшов!»

– Нема його на небі! – кажуть янголи.

– А де ж він?

– Пішов на Чорне море людей рятувати!

– Почекай, – каже Бог до Касяна, – Микола прийде, тоді поговоримо!

За якийсь час Бог знову посилає янголів за святим Миколою.

– Нема його, – кажуть янголи, – на землі людей від пожежі рятує!

Втретє посилає Бог янголів за святим Миколою.

– Нема його, – кажуть янголи, – він кайдани розбиває, козаків з турецької неволі визволяє!

Аж за четвертим разом з'явився святий Микола перед Богом: в старій свиті, мотузком підперезаний, чоботи в болоті і руки в грязі.

– Де ти був? – спитав Бог, а святий Микола Йому відповідає:

– Помагав мужикові воза з багна витягнути!

– Ось бач, – каже Бог до Касяна, – за що його люди шанують? Він на небі не сидить, на землі діло робить, а ти паном одягнувся і тут, на небі, кутки обтираєш. Іди геть від мене!.. Будуть тебе люди боятись, але не будуть шанувати».[20]

З інших народніх оповідань виходить, що святий Миколай-Чудотворець опікується не тільки людьми, а й диким звіром.

«Один чоловік їхав лісом, і захопила його ніч. Мусів ночувати. Випріг він воли, дав сіна. Коли дивиться: недалечко від нього на пустирі звіряче збіговисько. Злякався чоловік, ще б пак! Вовки, лисиці, зайці, ведмеді., таке назбігалося – страх глянути! Сидить заєць поруч з вовком і не боїться його. «Що за дивовижа», – думає собі чоловік. А коли йому вже від серця відлягло, він пильніше придивився і побачив: сидить поміж тією звіриною святий Микола – старий сивий чоловік. Сидить і щось тим звірам розказує, а вони слухають, розвісивши вуха».[21]

В Галичині є така легенда: «Опівночі надходить св. Николай з сивою бородою, і як свиснув, то всі звірі ся злетіли. Він собі сів на престолі і так каже до медведя: «Ти маєш завтра з'їсти Панькового вола; ти, лисе, маєш у Доцьки всі кури поїсти; ти, дику, маєш знищити побережнику кукурудзу». І так дальше, кожному звірові назначив, що має з'їсти. Вкінці звернувся до вовка і каже: «А ти маєш нині досвіта з'їсти Процевого лисого коня, він пасе ся на сіножаті під лісом».

А той Проць, як говориться далі в легенді, чув наказ св. Николая вовкові, але задумав обдурити вовка, а тим самим і св. о. Николая. Він замастив болотом коневі лисину. На другу ніч збіглися звірі до св. Николая і «здають перед ним справу, що хто весь день робив. Говорив медвідь, лис, дик і аж підходить вовк: «Я не з'їв лисого коня, – каже вовк, – бо там його не було». – «То з'їж самого Проця, – каже св. Николай, – бо він тебе обдурив!» Як се наш Проць учув, аж мало не злетів з дерева…»[22]

В Галичині св. Микола роздає дітям подарунки.