Читать книгу Звичаї нашого народу - Олекса Воропай - Страница 18
Зима
Гой, сів сам Христос та й вечеряти…
ОглавлениеВ останній час в Україні були найбільше поширені релігійні колядки. Ці колядки охоплюють своїм змістом багато апокрифічних оповідань про життя, муки, смерть і воскресіння Христа, найбільше – про охрищення Христа, вибір для нього імени і про Матір Божу, що шукає нічлігу, ховає Ісуса перед жидами…
Одною з найкращих колядок цього типу є колядка про те, як Мати Божа просить ключі у свого Сина, щоб повипускати з пекла грішні душі:
Гой, сів сам Христос та й вечеряти,
Входить до Нього Божая Мати:
– Гой, дай мені, Сину, від пекла ключі
Повипускати грішні душі.
– Ой, на ж тобі, Мати, від пекла ключі,
Повипускай ти грішні душі.
Лиш одну душу, бай, не випускати,
Що зневажала батька та мати,
Що зневажала, словом вкорила,
Словом вкорила, судом осудила;
Ще й другу душу не випускати,
Що не прийняла бідного в хату,
Що не прийняла, не приоділа,
Нікому добра не приобріла;
Ще й третю душу не випускати,
Що йшла фальшивим свідком свідчати.
Тим трьом навіки у пеклі горіти,
У пеклі горіти, у смолах кипіти…[43]
II
Саме слово «коляда» походить від назви Нового Року у римлян – Calendae Januariae, що припадав на тиждень після веселих сатурналій, у другій половині грудня місяця. Ця чужа назва «коляда», що сплелася із старослов'янським празником зимового повороту сонця і пізніше перейшла на наше зимове новоріччя, вказує на сильні греко-римські впливи в чорноморсько-дунайській добі (IV–IX віки), коли українська колонізація досягла берегів Чорного моря і Дунаю, де вона зустрілася безпосередньо з греко-римським світом.[44]
Цілком можливо, що наші предки разом із назвою «коляда» та деякими звичаями запозичили від греків та римлян ще щось із мотивів величальних новорічних пісень ще перед прийняттям християнства на Україні-Русі. Та все ж немає сумніву, – як думає дослідник колядок акад. Коробка,[45] – що греко-римські впливи зустрілися на східньо-слов'янському ґрунті вже з виробленою новорічною обрядовістю і величальними піснями місцевого походження.
«Дуже можливо, що ті старі новорічні пісні в нас називалися власне щедрівками. Ця рідна, місцева їх назва, незнана поза українською етнографічною територією, стоїть, очевидячки, в якомусь зв'язку із щедрим, тобто багатим вечором, що замикає різдвяний цикл празників, та із тою щедрістю, багатством і достатком, який напророчують колядки й щедрівки в бажаннях для господарів».[46]
Традиційний характер організації колядницьких та щедрівницьких ватаг на чолі з «березою» у багатьох випадках нагадує стародавніх веселих скоморохів, що теж «хату звеселяли» не тільки величальними піснями, а й танцями та грою на музичних інструментах (згадаймо колядницьку ватагу на Гуцульщині).
Цілком можливо, що від співців-скоморохів колядницькі та щедрівницькі ватаги успадкували і традиційні форми випрошування дозволу, як ось:
…Ци повелите колядовати,
Колядовати, дім звеселяти,
Дім звеселяти, діти збудити?
(В. Гнатюк, «Колядки…», І, ч. 9)
Сказане вище стосується і до випрошування плати за колядування:
А йди ж за грішми та до комори,
Ключики бери, скриньки розмикай,
Скриньки розмикай, нам грошей давай.
Ой, давай, давай, не затинайси,
Ни маєш дати, ни підем з хати.
(В. Гнатюк, «Колядки…», І, с І.)
Також імовірно, що звичай переодягатися та накладати на себе машкару – характеризуватися циганом, жидом, чортом, журавлем, ведмедем, козою – колядницькі та щедрівницькі ватаги теж запозичили від скоморохів.
За традицією староукраїнських величальних пісень, багато колядок спрямовується до особи господаря, господині або їхніх дітей – парубка чи дівки. Відповідно до цього підбирається і зміст колядки. Імена величальних осіб підставляються в тексті самої пісні, і тоді колядка виглядає так, ніби спеціяльно складена для даної особи.
Щодо змісту, то колядки і щедрівки відзначаються великою різноманітністю мотивів. Хоч і дуже умовно, можна їх все ж поділити на шість окремих груп, а саме: колядки і щедрівки з хліборобськими, мисливськими, військовими, казково-фантастичними, любовними (краще сказати – весільними) та біблійно-релігійними мотивами. Тут ми коротко розглянемо кожну з цих груп окремо.
1. Хліборобські мотиви
Такі обряди на Різдво і Новий Рік, як замовлювання морозу, чорних бур і злих вітрів, символічне орання, посипання зерном, вгадування по різних предметах та прикметах врожаю поля, саду та городу, ходження з косою («Де коза рогом, там жито стогом…») і спеціяльне поводження з худобою, що є в господарстві, – все це стародавня «господарська магія», яка ставить своєю метою накликати добробут для господаря-хлібороба в наступному році.
До цієї «господарської магії» і стосуються колядки та щедрівки з хліборобськими мотивами. Ці величальні пісні, призначені для господаря й господині, творять чи не найбільшу групу з усіх колядок та щедрівок, що до цього часу записані. Вони малюють образ багатства, спокою і родинного щастя.
Господар – багатий, людьми і Богом шанований чоловік – приймає значних гостей або й «Просить Боженька на вечерейку», як ось у цій колядці:
А Святий Боже – на вечерейку,
На Святий вечір!
Ходить сам господар по світлиці,
Ставить столики у три рядойки,
Кладе у бруси всім шовковиї,
Кладе тарелці всім среберниї,
Кладе ножики всім сталениї,
Просить Боженька на вечерейку.
Посадив Бога посеред стола,
Святу Пречисту при другім столі,
Усі святиї та коло неї;
Приймає Бога зеленим вином,
Святу Пречисту – солодким медом,
Усі святиї – шумнов горівков,
Свою челядку – чистов водов
І сам п'є воду з своєв женов;
Світить їм сонце во єдно віконце,
Ясниї зорі світять довкола.[47]
В інших колядках цієї групи господар будить свою челядь і посилає в поле орати або сіяти «золоте зерно». В соболевім хутрі сидить він кінець столу (або «скам'ї»), заставленого золотим посудом, білими калачами, винами, пивами та медами:
А в цього пана скам'я застлана,
Та на тій скам'ї три кубки стоять:
В першому кубці медок-солодок,
В другому кубці – кріпкеє пиво,
В третьому кубці – зелене вино.
Медок-солодок для пана того,
Кріпкеє пиво для жінки його,
Зелене вино для його діток.
У господаря, як співається в колядках, кедрові двори, ковані скрині, наповнені добром, незліченні стада коней, череди волів та отари овець – скрізь велике багатство, від Бога милість, а від людей шана. У дворі господаря зупиняється небесна зоря, бо «на його дворі та в його хаті дві радості є»:
Ішов, перейшов місяць по небу
Та й зустрівся місяць з ясною зорею:
– Ой, зоре, зоре! де в Бога була?
Де в Бога була, де маєш стати?
– Де маю стати? У пана Івана,
У пана Івана та на його дворі,
Та на його дворі, та у його хаті.
А у його хаті дві радості є:
Перша радість – сина женити;
Друга радість – дочку оддавати;
Сина женити – молодця Миколу;
Дочку оддавати – молоду Наталку;
Бувай же здоров, молодий Миколо,
Та не сам з собою, з отцем і з матінкою,
Із милим Богом, ізо всім родом,
Icy сом Христом, Святим Рождеством.[48]
Господиня в колядках та в щедрівках – це уособлення тихого і мирного родинного життя; вона гарна, спокійна і найкраща в світі жінка, живе серед достатку й розкоші, дає всьому лад і сама виконує деякі роботи: пряде золоті нитки, шиє для чоловіка сорочку, вишиває золоті ризи, біль білить, будить челядь і виряджає її до роботи. Найбільше господиня шанує свого чоловіка, вона не дзвонить ключами, щоб його не збудити. Нарешті господиня вбирається в пишну одежу і кількома возами їде до церкви, де перед нею двері самі відчинились, як ось у цій колядці, що записана в Буковині:
Гой, знати, знати, хто господиня:
В неї в світлиці, як в веселиці,
В неї челядка у золоті ходить,
У золоті ходить, у добрі бродить,
У неї вози все кованиї,
У возах коні все ворониї:
Рано в неділю до церкви їде.
Гой, на перший віз лиш світло клала,
А на другий віз проскури клала,
А на третій віз сама сідала.
Приїхала ж вона перед світлий двір,
Перед світлий двір, перед Божий дім:
Самі ся двери та й отворили,
Всі ся єй святі та й уклонили,
Саме ся світло позажигало,
Самі ся книги та й розчитали:
На райських дверях сам Господь стоїть.
Сам Господь стоїть, три служби служить
В своїй святині за господиню,
За господиню, на ім'я Ялину,
За єй цілий дім, на здоров'я всім![49]
Так оспівуються колядниками господар і господиня, поставлені величальною піснею в ідеальне, вимріяне щастя і багатство. Ідеалізація хліборобського побуту в окремих колядках доходить кульмінаційної точки. В гіперболічних величаннях господар наділений інколи рисами напівмітичної істоти: він зображений сонцем, господиня – місяцем, діти – зорями; до господарського двору приходить сам Бог із святими і віщує врожай, благословляє доброю долею; Бог і святі орють і засівають ниву господаря, а Мати Божа приносить їм полудень.
Колядники цієї групи своєю ідеалізацією хліборобського побуту нагадують обжинки і, як думає Філярет Колесса, мають зв'язок з лемківськими «царинними» піснями.[50]
2. Мисливські мотиви
Зустрічається ще багато колядок і щедрівок з мотивами полювання на куницю, «тура-оленя», розведення бджіл; мовиться також про «золоті човни» та «срібні весельця», що, очевидно, є натяком на рибальство. Все це – відображення староукраїнського побуту, імовірно побуту княжої Руси-України, коли полювання та рибальство займало поважне місце в житті наших предків. Ось як в одній з колядок із збірки І. Вагилевича[51] господиня посилає свою челядь на лови дивного звіра «тура-оленя»:
Стоїт, ми стоїт світлонька нова,
А в тій світлиці, гей, ґаздиненька,
Гей, ґаздиненька на ім'я Анна.
Вна собі ходить, з челядю говорить,
З челядю говорить, в кватирку сє дивит.
Дивит сє, дивит в чистоє поле,
В чистоє поле, під темний лісок.
Ой, висмотрила дивноє звіря,
Дивноє звіря, тура-оленя,
На головці ж му дев'ять рожечків.
Ой, крикнула ж вна на свої слуги:
«Служеньки мої найвірнійшії!
Беріть же собі шовкові сіти,
Другі заберіть ясненькі стріли;
Ой, виходіте в чистое поле,
В чистое поле, під темний лісок.
Єдні ж завержте шовкові сіти,
Другі застрійте яснії стріли,
Чей спіймаєте дивноє звіря,
Дивноє звіря, тура-оленя.
Як спіймаєте, відразу вб'єте,
Відразу вб'єте, роги зщибете,
Роги зщибете, шубу здоймете.
Та повісите в новій світлонці,
Ой, принесете та повісите,
Та повісите в новій світлонці,
В новій світлонці та на стінонці.
Все ж тото буде, гей, ґаздинонці,
Гей, ґаздинонці на ім'я Анна.
Маємо чимало колядок із вказівками на соколине полювання, що – імовірно – було найбільш поширене на Україні не пізніше XII століття. Ось одна з таких колядок із збірки Якова Головацького:
А в нашого пана три соколойки.
Соколе! Не літай рано-ранейко на поле!
Єдин полетів в чистейке поле,
Другий полетів в бистри потоки,
Третій полетів в темни лісойки.
Тот, што полетів в чистоє поле,
Приніс на обід перепелойку;
Тот, што полетів в бистри потоки,
Приніс рибойку та на снідання;
Тот, што полетів в темни лісойки,
Приніс він пану чорну кунойку,
З чорной кунойки паней шубайка.[52]
(Записано в Калниці Саноцької округи).
Колядки, що співаються для сина господаря, малюють ідеальний образ лицаря, який скликає своїх вірних друзів (інколи братів) і наказує їм сідлати коні, брати зброю; він і сам сідає на коня і на чолі хороброї ватаги мисливців з хортами (інколи ще й з соколами) вирушає на полювання «куни» або дивного звіра, «тура-оленя».
Звичайно колядки мисливських мотивів (так само, як і військових; про це – нижче), призначені для парубка, мають «весільне» закінчення. Лицар відмовляється від здобичі на полюванні, все віддає своїм помічникам, а собі залишає… «дівку в теремі»:
Ой, рано, рано кури запіли,
А ще раніше Данило встав;
Данило встав, лучком забражчав,
Лучком забражчав, братів пробуджав:
– Вставайте, браття, коней сідлайте,
Коней сідлайте, хортів скликайте
Та підем, браття, в чистеє поле;
Ой, там я назнав куну в дереві,
А мені, браття, дівка в теремі.[53]
3. Військові мотиви
В колядках та щедрівках, що співаються для парубка, перше місце займають військові мотиви – живий відгомін лицарської доби княжої і пізнішої козацько-гетьманської епохи.
Із-за гори, із-за кам'яної, —
Святий Вечір!
Та відтіль виступає великєє військо,
А попереду пан Івашко йде,
Івашко йде, коника веде,
Хвалиться конем перед королем;
Та нема в короля такого коня,
Як у нашого пана Івашка.
Хвалиться стрілою
Перед дружиною;
Та нема у дружини
Такої стріли,
Як у нашого пана Івашка.
Хвалиться луком
Перед гайдуком;
Та нема у гайдука
Такого лука,
Як у нашого пана Івашка.
Та бувай здоров, пане Івашко!
Та не сам з собою,
З отцем, з матір'ю,
Зо всім родом,
Із милим Богом
Святий Вечір!
(Зі збірки М. Маркевича).
Герой разом із своїми дружинниками вирушає на війну до Царгороду і облогою примушує царгородців дати йому дорогий викуп:
А міщани ходять, все раду радять,
Що тому вояці за дари дати?
Вивели йому коня в наряді.
Він коника взяв – не подзінькував…
Міщани вдруге «раду радять, що тому вояці за дари дати», і вирішили принести йому «полумисок злота»:
Він золото взяв, не подзінькував…
Нарешті за третім разом:
Ой, як б'є та й б'є на Царів город:
Царь ся дивує, хто то воює.
А міщани ходять, все раду радять,
Що тому паняті за дари дати?
Вивели ж йому панну в короні.
Він панну узяв та й подзінькував,
Тай подзінькував і шапочку зняв,
І шапочку зняв, ща й поклонився,
І поклонився, і покорився.[54]
В інших колядках цієї групи оповідається про те, як гордий воїн із своїми слугами женеться за ордою, відбиває полон і в лицарському поєдинку вбиває «турського» царя «людям на хвалу, собі на славу»:
Ой, краєм, краєм, краєм – Дунаєм —
Славен єси, Боже, у всему світу і небі.
їздить, поїздить гордоє панє,
Турського царя барз викликає:
«Ой, вийди, вийди, турецький царю,
Нехай ми собі поговоримо,
Свої коники випробуємо,
А ясни мечики вимоцуємо».
Чий коник швидший і мечик твердший?
Нашого пана, ой, пана Йвана,
Ой, коник швидший і мечик твердший.
Турського царя барз позневажав,
Ой, позневажав, під меч положив.
Зняв головочку на копієчку[55]
Та й приніс єї у свої краї
Людям на хвалу, собі на славу.
Будь нам здоровий, ґречний паничу,
Не сам собою, з татом, з маткою,
З татом, з маткою, з всев челядкою.
Дай тобі, Боже, щістє, здоров'є,
Щістє, здоров'є на челядочку,
А на двір щістє на худо бочку,
На роговую тай на всякую.
На худобочку на роговую,
Дай тобі, Боже, а в гумні стіжно,
А в гумні стіжно, на току мірно,[56]
На току мірно, в городі зільно,
В городі зільно, в пасіці рійно,
В пасіці рійно, а в дому збрійно,[57]
Аби ти ходив межи стогами,
Як ходить місяць межи звіздами.
А за цим словом будь же нам здоров!
Гнатюк. Етн. зб., XXXVI, ч. 186.
Дружинники після довгої служби у військових походах вимагають нагороди від свого ватажка, і він щедро нагороджує їх містами, полями, кіньми та червонцями – великими багатствами, здобутими в успішних походах.
Цими мотивами, а подекуди й казковим характером героїв, колядки цієї групи близько підходять до т. зв. билин. Вони величають сміливість, удатність та лицарську славу ватажка і співають про його достатки: шовкові намети, дорогу зброю, тугі луки, гострі мечі, сніпки стріл, перських коней, тисові столи, кармазинові сукні, паволоки, хутра бобрів, кун та соболів, золоті кубки, цинові миски, постави сукна, кітари, гуслі.[58]
Все це вказує на обстанову княжого чи боярського двора і підтверджує погляди багатьох дослідників нашої старовини, що в цій групі колядок збереглись уламки колись багатого українського лицарсько-дружинного епосу, який ще в ранній княжій добі витворився серед військової верстви дружинників на базі довголітньої боротьби з степовиками, а пізніше перейшов до нижчих верств населення, селян, зв'язався з традиційними звичаями і ввійшов у склад величальних пісень різдвяного циклу.[59]
На закінчення наведемо колядку, що, як нам здається, є зразком величальної пісні пізнішого, козацького періоду:
Ой, заказано і загадано, – Святий Вечір!
Всім козаченькам у військо йти,
Пану Івашко корогов нести.
А в його ненька
Вельми старенька,
Випроваджала
І научала:
Ой, синку мій, синочку!
Не попереджай вперед війська
І не оставайся позаді війська,
Держися ти війська все середнього
І козаченька все статечного.
Молодий Івасенько не послухав неньки,
У переді війська конем іграє,
А позаду війська мечем махає.
Коли він як гляне, аж тут і сам цар:
Ой, коли б я знав,
Чий то син гуляв,
4. Казково-фантастичні мотиви
Колядки з казково-фантастичними мотивами теж мають деяку схожість із билинами. В цій групі колядок, поруч з християнськими апокрифічними елементами, помітний відгомін і передхристиянських вірувань та містичних образів. Сюди належить зокрема такий мотив: сонце, місяць і дощ у гостях у господаря вихваляються своєю силою:
Спасибі тобі, пане господарю,
Що звелів нам колядувати.
Вимітай двори, застеляй столи,
Буде до тебе три гості разом, усі за разом:
Перший гість – ясне сонце,
Другий гість – ясен місяць,
А третій гість та дрібний дощик.
Як похвалиться ясне сонце:
«Як я ізійду рано в неділю, то зрадується
Увесь мир хрещений та ще й народжений».
Як похвалиться ясен місяць:
«Як я ізійду рано звечора, то зрадується
Риба-щука в морі, а козак в дорозі».
Як похвалиться дрібний дощик:
«Як я упаду тричі на мая, то зрадується
Жито, пшениця, усяка пашниця».[61]
Подібну колядку знаходимо і в збірнику В. Гнатюка:
«Ой, я вас прошу, три товариші,
Ой, я вас прошу, на що ми Біг дав,
Ой, я вас прошу, їжте та пийте!»
Вихвалює ся перший товариш,
Перший товариш – ясний місячик:
«Ой, як я зійду звечора пізно,
Ой, я освічу гори-долини,
Гори-долини господаренька!»
Вихвалює ся другий товариш,
Другий товариш – світлоє сонце:
«Як же я зійду в неділю рано,
Я обігрію гори-долини,
Гори-долини, темні лісове,
Темні лісове, чистое поле».
Вихвалює ся третій товариш,
Третій товариш – сам Біг небесний:
«Як же я спущу дрібного дожджу,
Зрадує ми ся весь мирний світок…»
(Гн. 172)
Колядковий герой (звичайно, це буває парубок) називає місяць своїм батьком, зірницю – матір'ю, а сонце – братом:
Крім того, в цій групі колядок вже помітний вплив християнських елементів на пережитки поганського світогляду. В наслідок цього впливу мітичні образи заміняються християнськими святими. В одній з колядок цього типу святі трубачі голосом своїх труб викликають зміни в природі:
В святого Дмитра труба із срібла,
В святого Юра труба із тура.
А як затрубив ще й святий Дмитро,
То й покрив зимков всі гори біло.
Святий Юрій як се затрубив,
Всю кригу розбив, дерева розцвив…[63]
До цієї ж групи належать також такі колядки, в яких оспівується герой, що наміряється стріляти на змія, сокола чи оленя, але не вбиває своєї жертви, бо вона випрошується у нього, обіцяючи багаті дарунки або поміч при сватанні дівчини. Одну з кращих колядок цього типу записав Іван Франко у селі Нагуєвичі коло Дрогобича. Ось вона:
Стоїть яворець тонкий, високий,
– Гей, дай Боже!
Тонкий, високий, в корінь глибокий.
А в коріненьку чорні куноньки,
А в середині ярі пчівоньки,[64]
А на вершечку сив соколенько.
Сив соколенько гнізденце си в'є,
Гнізденце си в'є, бів[65] камінь бере,
Бів камінь бере, все на спід кладе,
В серединоньку цвіт-калиноньку,
Вершок виводить сріблом-золотом.
Попід яворець здавну стеженька;
Наїхав нею ґречний панонько,
Ґречний панонько, чом Іванонько.
Під ним коничок темносивенький,
Темносивенький, барзо буйненький.
На тім конику ґречний панонько,
Ґречний панонько, чом Іванонько.
На нім сукенки кармазинові,
На нім чобітки сафіянові,
На тих чобітках срібні підківки.
На нім шапочка маґеровая,
А за плечима тугий лученько,
Тугий лученько, дрібні стрілоньки.
Ой, верг він оком на зелен явір,
Тай издурів він сива сокола.
Взяв добувати дрібні стрілоньки,
Взяв наміряти з туга лученька:
Ци під горленько, ци під крилонько?
Сив соколонько рік му словенько:
«Ой, пане, пане, не стріляй мене,
Не стріляй мене, не рубай мене!
Стану я тобі а в вислуженці,
А в вислуженці, а в вигодонці:
Як ти поїдеш за тихий Дунай,
За тихий Дунай по ґречну панну —
Твоїм боярам броди покажу,
Броди покажу, мости поставлю;
Твою панночку сам перенесу,
Сам перенесу, вінка не зроню;
Тебе самого – на золотий міст,
На золотий міст, на срібну лавку.
За тим словеньком будь же ми здоров,
Будь же ми здоров, ґречний паноньку,
Ґречний паноньку, чом Іваноньку!
Дай же ти,[66] Боже, а в поли[67] полон.
А в поли полон із усіх сторон,
Дрібні снопоньки, густі копоньки,
В оборі плідно, дома західно,[68]
Дома західно та і радісно![69]
Іноді в таких колядках оспівується чудодійна будова золотого терема на рогах в оленя або будування церкви з допомогою коня:
Рано в неділю кури запіли,
А хто раньше встав, три свічки всукав:
При першій свічці личко вмивав,
При другій свічці коника сідлав,
При третій свічці з двору виїжджав,
А був же тото ґречний молодець,
Ґречний молодець на ім'я пан Дмитро
Хвалився конем перед королем:
«Нема в короля такого коня —
Золота грива всю землю вкрила,
Срібні копита камінь лупають,
Камінь лупають, церкву складають,
З трьома верхами, з трьома хрестами:
На першім хресті – сонечко в весні,
На другім хресті – місяць у креслі,
На третім хресті – зоря із моря,
Зоря із моря, два-три престола,
На тих престолах – Матка Христова,
Книжку читає, Христа благає
За вітця, матку, за всю челядку,
За челядочку, за худобочку.[70]
«Наскільки в колядках цієї групи грає ролю символіка поетичних образів, – пише Філярет Колесса,[71] – чи глухий відгомін із давніх мітологічних зображень, – це питання, вирішення якого тим трудніше, що на слов'янському ґрунті наступило поплутання християнських та апокрифічних елементів із пережитками передхристиянського світогляду, наслідком якого було й переношення мітологічних зображень на християнських святих (Юрія, Миколу, Василія, Іллю) і творення нової, християнізованої мітології».
5. Весільні мотиви
Важливе місце в колядках займають і мотиви кохання, що стоять у зв'язку з різдвяним ворожінням дівчат (інколи й парубків) про сватання та весілля. У цих колядках, призначених для дівчини або парубка, оспівується дівоча краса, яка порівнюється з красою царівни або королівни, як ось:
Ой, рясна, красна в лузі калина;
А ще красніша (такого і такого) дочка;
По двору ходить, як місяць сходить;
В сінечки прийшла, як зоря зійшла;
В хату прийшла, пани стрічають;
Пани стрічають, шапки здіймають;
Шапки здіймають, її питають:
Чи ти царівна, чи королівна?
То ж не царівна, не королівна;
То дівчина, (такого і такого) дочка;
Ми ж її поважаємо,
Святим Різдвом поздоровляємо,
З отцем, із ненькою, і зо всім родом.[72]
Співається ще в цих колядках про любовне ставлення милого до милої, про мощення мостів, про те, як дівчина стереже сад-виноград або «вино»:
Ой, гула, гула крутая гора,
Що не вродила шовкова трава,
Тільки вродило зелене вино;
Красная панна вино стерегла,
Вино стерегла, кріпко заснула.
Як налетіли райскіє пташки,
Обдзюбали зелене вино
Да й пробудили красную панну.
Ой, скоро ж вона теє учула,
Своїм рукавцем на їх махнула:
«Ой, шуги в луги, райскіє пташки,
А мені вина треба й самої:
Брата женити, сестру оддавати.[73]
Співається і про плетення вінків, і про сватання та старостів, про золоті персні, шовкові сукні та «перлові нитки» – коштовне намисто, яке дівчині дарує «милий» або її брат:
Сама молода зарученая[74]
Да чому ти, дівчино, гуляти не йдеш? —
Ой, як мені, дівчині, гуляти йти,
Що мої братики з війська приїхали;
Привезли мені три подарочка:
Перший подарок – золотий перстень,
Другий подарок – зелена сукня,
Третій подарок – перлова нитка.
Золотий перстень, як огонь, сяє,
Перлова нитка голову об'єзує…[75]
Ці колядки своєю символікою нагадують весільні пісні, до яких вони наближаються ще й характером величання.
Типовим зразком «любовної» колядки є така величальна пісня, в якій підкреслюється перевага милої або милого перед батьком, матір'ю, сестрою або братом. Такі колядки звичайно будуються за постійною схемою, а саме: дівчина чи парубок – в залежності від того, кому співається колядка – знаходиться в скруті і потребує допомоги. І цю допомогу не може подати ні батько, ні мати, ні сестра, ні брат – тільки мила (милий). Найчастіше оспівуються такі ситуації: дівчина топиться в Дунаї, і ніхто її врятувати не може, рятує її тільки милий; козак просить викупу з неволі – викуп приходить від милої; дівчина загубила золотий перстень – всі шукали, але ніхто не знайшов, лише милий, і з низьким поклоном повернув його дівчині.
В нижче наведеному прикладі – ситуація найпростіша: дівчина нікому не хоче кинути яблуко, бо береже його для милого:
За воротами на муравоньці
Зеленій, зеленій,
Яблунь червоні, ябка зрадила.
Там дівчина яблука вержить;
Вийшов до неї батенько єї:
– Ой, доню-душко, звержи яблушко!
– Ні, вам не звержу, бо милому держу!
Далі в колядці співається, що приходить до дівчини мати, сестра, брат, але всім вона відповідає те саме:
Тобі не звержу, бо милому держу…
Нарешті приходить милий:
Від сивої давнини в Україні існує повір'я, що золотисто-зелене пір'я павича приносять щастя в коханні.[77] Колись дівчата вплітали пір'я павича у свої весільні вінки. Цей звичай оспіваний в колядці, яку мені пощастило записати в одному з таборів у Німеччині:
По горі, горі павоньки ходять,
Ой, дай Боже, по горі, горі.
За ними ходить ґречная панна,
Ой, дай Боже, ґречная панна.
Ґречная панна, панна Оксана,
Ой, дай Боже, панна Оксана.
Ой, ходить, ходить і пір'єчко збирає,
Ой, дай Боже, пір'єчко збирає.
Пір'єчко збирає, у рукав складає,
Ой, дай Боже, у рукав складає.
З рукава бере, на столи кладе,
Ой, дай Боже, на столи кладе.
З столика бере, виночок вине,
Ой, дай Боже, виночок вине.
Виночок вине, на голівку кладе,
Ой, дай Боже, на голівку кладе.
Та звилися буйниї вітри,
Занесли вінець на синєє море,
А там три рабалки рибу ловили,
Ой, дай Боже, рибу ловили.
Рибу ловили, вінець зловили,
Ой, дай Боже, вінець зловили.
«Та що ж нам буде та й за перейми?
Ой, дай Боже, та й за перейми?»
Першому буде шовковая хустка,
Ой, дай Боже, шовковая хустка.
Другому буде золотий перстень,
Ой, дай Боже, золотий перстень.
Третьому буде сама Оксана,
Ой, дай Боже, сама Оксана.[78]
Отже, всі колядки цієї групи мають на меті напророчити щасливе весілля в домі, одружитись і жити в щасті й достатках, як про це співається в колядці-віншуванні, що призначена для парубка:
А за сим словом в дзвоники дзвоним,
В дзвоники дзвоним, тобі ся клоним,
Ґречний молодець, на ім'я пан Данило,
Тобі єя клоним, тебе шануєм,
Тебе шануєм, тебе віншуєм:
Щастям, здоров'ям і долев добров,
І долев добров, і віком довгим,
І з вітцем, з матков, з усев челядков,
І з милов своєв нареченою,
Нареченою, зарученою;
В городі зело, в дворі весело,
В городі зілля, в дворі весілля,
А сам вийди к нам та подякуй нам,
Що те так красно защебетали,
Як соловейко у лузі в тузі,
Як зозулечка в вишневих садах,
Як ластівочка в побитих дворах,
Як златі гуслі, як срібні струни,
Стрілці молодці в мисливській думі.[79]
6. Біблійно-релігійні мотиви
Починаючи приблизно з другої половини ХІХ-го століття на Україні найбільше поширені колядки релігійно-біблійного змісту. Ця група колядок охоплює багато євангельських та апокрифічних оповідань про життя, муки, смерть і навіть воскресіння Христа. Співається в цих колядках і про вибирання імени для Народженного; про Богородицю, що шукає нічлігу та ховає Христа перед жидами; про грішне дерево «иву», що дало себе вжити для мук Христових, і про те, як з кожної краплини Христової крови виростають християнські церкви.
1
Там на річці, на Іордані
Пречиста Діва сина купає,
Сина купає, ченців питає:
«Гой, ченчики Васильчики,
Охристіте сина мого,
Сина мого єдиного!»
Они взяли, не христили,
На престолі положили.
«Яке єму ім'я дати?»
– «Яке дати, таке дати:
Хіба Петром єго назвати?»
Пречиста собі не злюбила,
Від престола відступила.
Стали ж они знов гадати,
Яке єму ім'я дати?
– «Яке дати, таке дати:
Хіба Павлом го назвати?»
Пречиста собі не злюбила,
Від престола відступила.
Стали ж они знов гадати,
Яке єму ім'я дати?
– «Яке дати, таке дати:
Хіба Христос го назвати?»
Пречиста собі полюбила,
До престола приступила.
2
Гой, на річці, на Іордані
Пречиста Діва Христа купає;
Як купала, вповивала,
У зірниці колисала;
У зірниці колисала,
У місяці заховала.
Прійшли, прійшли всі жидове,
Всі жидове, кагалове:
«Гой, ти, Діво, ти, Маріє,
Де ти Христа, бай, поділа?»
– «Ба я єго не дівала,
У Іордані заховала».
Пішли Іордань в'ни спускати,
Христа Бога в нім шукати:
Увесь Іордань ізшукали,
Христа Бога не спіймали.
«Гой, ти, Діво, ти, Маріє,
Де ти Христа, бай, поділа?»
– «Ба я єго не дівала,
У пшениці заховала».
Пішли жиди лани жати,
Христа Бога в них шукати:
Усі лани позжинали,
Христа Бога не спіймали.
«Гой, ти, Діво, ти, Маріє,
Де ти Христа, бай, поділа?»
– «Ба я єго не дівала,
У темний ліс заховала».
Пішли жиди ліс рубати,
Христа Бога в нім шукати:
Усі ліси до пня стяли,
Христа Бога не спіймали.
«Гой, ти, Діво, ти, Маріє,
Де ти Христа, бай, поділа?»
– «Ба я єго на дівала,
У зірниці колисала;
У зірниці колисала,
У місяці заховала».
Стали жиди з книг читати,
Мусів місяць Христа дати.
«Ти, місяцю, гой, ти, змінний,
Дав ти Христа на невірних,
А в'ни єго зараз взяли,
На тяжкії муки дали;
Всяке древо в пушки били,
Ни одно ся не приймило,
Лиш червива тая ива
В Бога тяжко прогрішила,
В Бога тяжко прогрішила,
Із-за нігтів кров пустила;
А де тая кровця кане,
Там церковця зараз стане,
Там сам Господь служби служить
За здорових, за недужих,
За багатих, за убогих,
За кроваві Христа ноги,
За кроваві єго руки:
Слава, Христе, ти за муки!»[80]
Колядки біблійно-релігійного змісту звичайно співають господареві, господині і взагалі старшим людям.
Отже, ми переглянули основні групи мотивів українських народніх колядок. Це дуже короткий перегляд, але він – як нам здається – вже показує, наскільки наша колядкова поезія багата і різноманітна, яке вона має глибоке і міцне коріння в нашій історії, в побутових особливостях нашого народу, яке в ній невичерпне багатство поетичних образів.
43
Записано від Марії Ґ-ль, жінки понад 60 років, що походить з Лівобережжя (село назвати відмовилась). Запис зроблено в Німеччині року 1944. Дещо інший варіянт цієї колядки див. у А. Конощенка: «Збирнычокъ украинськихъ писень зъ нотамы», 1903, або у Філярета Колесси: «Українська усна словесність». Львів, 1938. Стор. 199.
44
Філярет Колесса. «Українська усна словесність». Львів, 1938. Стор. 38.
45
Коробка. «Къ изучению малорусскихъ колядокь». Извъстія II Отд. Акад. Наукъ, 1902. Томъ III, кн. 3.
46
Філярет Колесса. «Українська усна словесність». Львів, 1938. Стор. 39.
47
«Народный пЪсни Галицкой и Угорской Руси, собранный Я. Ф. Головацкимъ. Часть III. Разночтенія и дополненія. Обрядныя пЪсни». Изданія Имп. Общ. Ист. и Древ. Россійскихь при Моск. У-тетЪ. Москва, 1878 г. Стор. 5. До колядки дана примітка: «Запис, въ ЛюбичЪ Жолков. окр. отъ Андрея Навроцкаго».
48
«Обычаи, повЪрья, кухня и напитки малороссіянь. Извлечено изъ нынЪшняго быта и составлено Николаемъ Маркевичемъ». Кіевь, 1860. Стор. 23.
49
«Народный пъсни Галицкой и Угорской Руси, собр. Я. Ф. Головацкимъ», 1878 р. Стор. 545–546.
50
Львів, 1938. Стор. 44.
51
Гнатюк: «Етнографічний збірник». XXXV, 239, ч. 141. А.
52
«Народный пъсни Галицкой и Угорской Руси, собр. Я. Ф. Головацкимъ». Часть III. «Обрядныя пьсни». Москва, 1878 р. Стор. 6.
53
«Обычаи, повърья… составлено Никол. Маркевичемъ». Кієвь, 1860. Стор. 25.
54
Антонович, Драгоманов: «Исторические пъсни».
55
Копієчко – здрібніла форма від копіє (спис).
56
Від слова «міра», що колись нею міряли зерно. Отже, «мірно» – щоб було багато мір зерна, іншими словами: щоб був добрий урожай.
57
Від слова «зброя». Зброя фігурує тут не тільки як знаряддя війни, а і в розумінні майна, багатства.
58
Див.: Філярет Колесса. «Укр. усна слов.». Львів, 1938. Стор. 44.
59
Такі погляди на цю групу колядок ми знаходимо у працях В. Антоновича, М. Драгоманова, М. Грушевського, Ф. Колесси і багатьох інших дослідників.
60
Микола Маркевич, Київ, 1860. Стор. 24.
61
Записано від Марії Кудлань у селі Вороновиці на Вінниччині, жінки понад п'ятдесят років.
62
М. Грушевський. «Іст. укр. літератури». Том. І. Київ – Львів, 1923. Стор. 206.
63
Ф. Колесса. Львів, 1938. Стор. 168.
64
Бджілоньки.
65
Біл, себто білий.
66
Тобі.
67
В полі.
68
Щоб було коло чого заходитися.
69
Філярет Колесса. «Українська усна словесність». Львів, 1938. Стор. 182–184.
70
«Русскія народный пЪсни въ Буковині». Я. Ф. Головацкий. Часть III. Москва, 1876. Стор. 546.
71
Ф. Колесса. «Укр. усна слов.». Львів, 1938. Стор. 46.
72
«Обычаи, повърья… составлено Николаемъ Маркевичемъ». Кіевь, 1860. Стор. 26.
73
Там же. Стор. 26.
74
Там же. Стор. 24.
75
Там же. Стор. 23.
76
Записано від Марії Баран, що походить з села Паушівка біля Бучача (Галичина).
77
Цікаво, що в Баварії – навпаки: павич – символ нещастя.
78
Записано від Марії Б., молодиці коло 30-ти років.
79
«Русскія народный пъсни въ Буковині» з «Нар. пЬсни Гал. й Угор. Руси», собранный Я. Ф. Головацкимъ. Часть III. Разночтенія и дополненія. Отдъленія II. Стор. 555–556.
80
«Народныя пъсни Галицкой и Угорской Руси, собранный Я. Ф. Головацкимъ». Часть III. Разночтенія и дополненія. ОтдЬленія П. Обрядныя пъсни. Розділ «Русскія народныя пъсни въ Буковині». Стор. 549–551.
