Читать книгу Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця - Олександр Ільченко - Страница 47

Опинившись під десятьма замками в камінній цюпі з вірним Ложкою, котрий в скрутну хвилину, звісно, був при ньому, Козак Мамай перетрусив зопрілий сніп соломи в мокрому кутку та й ліг собі на бік і зразу ж укинувся в сон.

Та й спав спокійнісінько.

Не чув і німецького ґелґотання рейтарів – біля дверей та під вікном.

Не чув і цюкання сокир коло шибениці, яку найманці-угри майстрували на майдані проти каземату.

Не чув, як у соломі шаруділи пацюки.

Не чув і того, як Ложка, з діда-прадіда звикши до полювання по норах на харсунів та лисів, розгрібав кривими короткими лапами пацючі діри під стіною, шукаючи виходу на волю.

А Козак Мамай спав та й спав, ніби в свят-вечір наївся шуликів.

І снилась запорожцеві одна дівчина… в городі Мирославі… котру він міг приголубити тільки вві сні: вона саме скаржилась на нього, гончарівна Лукія, непевному Козаковому побратимові, нормандцеві де Бопланові, повернення якого на береги Дніпра, не знаючи про його смерть, Козак Мамай чекав увесь цей час.

Бо вірив: коли живий, француз додержить слова і знов повернеться на Україну, де прожив мало не двадцять років, будуючи проти сили козацтва фортеці, дбаючи про розширення польських володінь на Україні, про вигоду й славу королів, – це все по службі! – а по дружбі вболіваючи за трудящий люд країни, тішачись її краєвидами, приятелюючи з козаками, упадаючи коло українських дівчат.

Він тоді полюбив Наддніпрянщину і мріяв, уже не служачи Польській Короні, сюди повернутись. Він надрукував у Франції «Опис України», випустив і вісім карт, гравірованих відомим голландським художником Гондіусом, а наш Козак Мамай якийсь примірник тих карт, помальованих барвисто, відняв колись у польського воєначальника в бою на Жовтих Водах: панство з тими картами в руках грабувало багатства України.

Бачив колись Мамай у покійного Богдана й велику Бопланову карту Польщизни: її тримав перед собою гетьман, приймаючи королівських послів, і карта ця лежала перед ними як погроза…

Але Боплана в ту пору коло Дніпра вже не було: облишивши службу в війську польському, де був капітаном артилерії, він повернувся до Франції, в Руан, бо, можливо, передчуваючи близький на Вкраїні початок нової визвольної війни, воювати проти народу нашого більш не хотів…

А тепер у гетьманській хурдизі він Козакові снився.

Ще молодим, моторним і дотепним снився, як був тоді, коли для вигоди поляків мурував у Калиновій Долині дві фортеці, які мали замкнути вхід і вихід з міста Мирослава.

Вони вві сні й зустрілись ненароком.

Вже скинувши одежу капітана артилерії, в трикутнім капелюсі з кольористим пером, у зеленім французькім каптані, в жабо, в червоних панчохах, в довгогривій перуці «алонж» Боплан повертався з відправи в домініканському монастирі, що з гори хижо навис над містом Мирославом, і затримався серед калини.

Було йому, либонь, приємно подивитись на зарості калинових кущів, на білі кетяги, на супротивне черешчате листя, на білі, круглі, п’ятикутні пелюсточки, цнотливі й зимні, з діамантами роси на всіх суцвіттях.

І снилося Мамаєві, немовби він сказав:

– Цю квітку змалювати б на гербі України: в деяких народів суцвіття калини означає мир.

Збоку поглядав Козак Мамай на круте французове перенісся, важке підборіддя і раптом побачив у сні, що то й не Боплан, а молодий запорожець при степовій хвигурі, Філіпп Сганарель, чи Пилип-з-Конопель…

І до світанку ще, прокинувшися в цюпі, Козак очей не розплющував, лежав на соломі, а йому ввижалась звичайнісінька біла квітка, яка щойно наснилась йому.

Тамуючи жаль за минулим, а про близьке майбуття нітрішки й не думаючи, Мамай лежав, і прислухався до Ложчиної шамотні в норі, і думав про Пилипа…

Чому не розпитав про втраченого друга?

Про його життя в Руані?

Про його останній день?

Не встиг же навіть розпитати: чого прибув сюди той Пилип-з-Конопель? Чому покинув рідний край, свою прекрасну Францію?