Читать книгу Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця - Олександр Ільченко - Страница 55
Заспів
Трохи – про український характер
54
ОглавлениеАле ж пан Бог те бачив.
І сердився:
– Чого він там хизується… той одновусий лебедин?
– Бо певен, що народжений – літати.
– Цей полетить!
– Атож! – І святий Петро спитав у Бога: – І як це ви його такого сотворили, Господи?
– Так то ж – не я!
– А хто ж?
Господь знизав плечима.
– Диявол? Сатана?
– Вони ж того не вміють, знаєш сам.
– То хто ж тоді оту мармизу сотворив?
Господь не відповів.
Розгнівався.
Його питали про таке, що й не дай бог!
Його питали про таке, що аж свербіло, де не треба.
– Крила, крила! – бурчав сердито Вседержитель. – Бог і кажанові крила дав. А людині…
– Людині, – поспішив докінчити Петро, – людині для польоту потрібна сила духу, а не пір'я.
– А вони ж там, бач, дурні, навіть янголів малюють з пір'ям.
– Як лебедів!
– Як гусаків! Ха-ха! – І Господь Бог, сивенький, підкрутивши вус, хоч і старечим голосом, але ще зовсім по-парубоцькому зареготав, як грянув громом.
