Читать книгу Маруся Богуславка - П.А. Кулиш, Пантелеймон Куліш, Пантелеймон Кулиш - Страница 1

Тобі. О! Де ж те слово гарне, чисте,

Блискуче, як срібло, розтоплене в горнилі,

Щоб світу возвістить про свято урочисте

Твоєї похвали, мій духу світлокрилий?

Ні, не землі, не нам тебе благословляти,

Пречисту в помислах, у задумах величну!

Не знаєм, як тебе, яким ім'ям назвати,

На пам'ять між, людьми, на шану віковічну.

Там, де, мечта душі, витають херувими,

Дадуть ім'я тобі, зорі новорожденній.

Як перло між перел, між душами святими

Сіятимеш в своїй красі благословенній.

Сіяй і проливай в серця людські відраду;

Нехай твою тропу, спасенну стежку знають,

Нехай над світ увесь возлюблять щиру правду,

Про неї родяться, за неї помирають.

А я, коли твоя божественна природа

Вселилась у мій дух і я твоїм диханнєм

Повіну на серця, як райська прохолода,

Як жизні вічний хір, весни благоуханнє.

Се не моя хвала, твоя се буде слава,

Твоя се ісповідь, твоє сердечне слово,

Посланнице небес, Мадонно величава,

Натхненне праведне високого й святого!