Читать книгу Маруся Богуславка - П.А. Кулиш, Пантелеймон Куліш, Пантелеймон Кулиш - Страница 5

І весела, і щаслива

        Мріями коханка,

І ясніша уродлива

        Весняного ранка.

Як на світі любо жити,

          Милого любити,

З його мислями навіки

          Душу й серце злити!

«Чи ти чуєш, паньматусю,

           Що Левко говорить?

До твоєї він Марусі

           Мов у дзвона дзвонить.

Каже милий, є десь море,

          Гонище безкрає,

Що, мов житом добре поле,

          Золотом сіяє.

Каже милий, що здобуде

          Здобич нам велику;

Златоглав носити буде,

          Покіль його й віку.

Каже милий, що ми будем

          Жити-панувати,

І величні з нами дуки

          Знай бенкетувати». —

«Моє щастє, моя доня,

          Радуюсь від серця,

Що мені на старість доля

          Молода всміхнеться.

Буде мати в вас сидіти

          Хоч коло порогу

Та на вас обох гледіти,

          Дякуючи Богу.

Буде хоч щодня помости

           Шарувати-мити,

Аби в панській високості

           З вами й їй пожити». —

«Ні, до тебе ще й над нього,

           Мамо, прихилюся,

Що з козаченьком ззирнуся,

           До тебе всміхнуся.

Будеш павою, матусю,

        В парчах походжати

І в шовки свою Марусю,

        В жемчуги вбирати».