Читать книгу Маруся Богуславка - П.А. Кулиш, Пантелеймон Куліш, Пантелеймон Кулиш - Страница 12

Над степами сонце сяє,

         Вітер подихає,

Подихає, мов у кобзу

         Тихострунну грає.

Поначіплювано густо

        Струни золотії

На степи, балки з річками,

        Байраки крутії.

Сяє сонце, вітер віє,

        Тирсу нахиляє,

До струни струна на кобзі

        Стиха промовляє.

Бачиш оком, чуєш ухом,

        Серцем розумієш,

А сказати-заспівати

        Голосно не вмієш.

Несказанно, невимовне

        Кобза промовляє,

І святими почуттями

        Серце надихає,

І возносить серце вгору

        Від земного лона,

Мов крилаті духи-коні

        Бога Аполлона

Щоб споглянуло з-під неба

        На се жизні море,

Де, мов хвиля гонить хвилю,

        Віра віру боре;

І широкої набралось

        Правди та свободи,

Що насильство витісняє

        З людської природи;

І поезії спасенним

        Надихом сповнилось,

До всіх вір і всіх язиків

         Рівно прихилилось.

І поезії, й братерства

        Праведним натхненнєм

До всіх кротких духом кротким

        І благоволеннєм.