Читать книгу Маруся Богуславка - П.А. Кулиш, Пантелеймон Куліш, Пантелеймон Кулиш - Страница 4

«І не кажи мені,

І не турчи мені:

Не хочу слухать-знати,

Щоб за нелюбого

Да товстогубого

Марусеньку віддати». —

«І не проси мене,

І не гризи мене:

Шкода про се й казати,

Щоб із злиденником

Та безземельником

Марусеньку звінчати.

І батько, й дід його,

І рід, і плід його

Се все було ледащо:

Бо козакуючи,

Статки гайнуючи,

Позводились нінащо».

Так старенький із старою

        День у день сварився,

А козак із їх дочкою

        Тайкома любився.

Була гарна вбога панна,

        Краля-королиця:

Як ясна зоря, рум'яна,

        Як сніг, білолиця.

Народила мати доню —

        Мов намалювала;

Надала їй щастє-долю,

        Щоб біди не знала.

А біда не за горами,

        Ходить проміж нами.

Очі з чорними бровами

        Миготять сльозами.

Миготять, мов блискавиці,

        З-під густої тучі,

Як стоїть коло криниці,

        Свою долю ждучи.

«Не ходи вже, доле й воле,

        Вранці до криниці:

Продають мене за поле,

        За важкі червінці». —

«Ні, покіль на небі зорі

         Місяця стрічають,

Покіль на безкраїм морі

         З вітром хвилі грають,

Товстогубу не придбати

         Чорних брів дівочих!

Завтра будемо єднати

          Козаків охочих,

І полинемо з вітрами

          На безкрає море,

І поробимось панами,

           І забудем горе.

Побудуєм собі пишні

          Хати на помості,

І вчащатимуть велишні

          До нас дуки в гості.

Оксамити, златоглави

          Будемо носити,

Килимами крити лави,

          Меди-вина пити.

Бо мене старшим обрали

          Над всіма старими,

Щоб на море я човнами

          Вилітав, мов крильми.

А у мене – як заграє

          Моречко з вітрами,

Мені духа підіймає

          Вгору, мов руками.

Грають, грають-примовляють

           Кобзарі великі:

Будуть грати-примовляти

           По всі вічні віки.

О, се дивна кобза – море!

           Дивні в кобзи й струни!

Як заграє, відчиняє

           Предковічні труни.

І виходить з них лицарство,

           Що на морі билось,

Більшою, ніж пишне панство,

           Славою покрилось.

І я, Маню, буду славен

           Проміж лицарями,

Проміж дуками-панами,

           Проміж кобзарями.

Будуть Левка Кочубея

           По Вкраїні знати,

І під струни про Мурея,

           Що він бив, співати .

Будуть Левка Кочубея

           Знати й за морями,

Споминати, мов Енея,

           Перед королями.

Бо Левко твій до султана

           Знайде шлях-дорогу

І всю шатами зодягне

           Україну вбогу.

Бо Левко твій бесурмена

           Спліндрує-зруйнує

І самого королеві

           В'язнем подарує».