Читать книгу Правила батьківства - Річард Темплар - Страница 20

Час поговорити про те, що мене дійсно дратує. Важко навіть згадати, скільки разів я чув, як батьки замість привітання говорять своїй дитині, коли та приходить додому зі школи чи після прогулянки з друзями: «Знімай ці брудні черевики!» або «Берися негайно за домашнє завдання! Рештою займатимешся потім!»

У мене є давній приятель. Якось, коли ми ще були дітьми, він прийшов додому посеред дня з величезною ґулею на голові, бо впав у спортзалі. (Тоді ще дозволяли йти додому самому, якщо ставалося щось подібне.) Коли хлопець з’явився на порозі, його мама мила підлогу на кухні. Вона підвела на нього очі, насупила брови й мовила: «Не заходь! Підлога ще не висохла!»

Тому звідки ці діти мають знати, що батьки їх люблять? Зрештою, тато й мама щиріше вітаються із собакою, бабусею й дідусем, своїми друзями, навіть листоношею[9].

А деякі батьки поводяться так, наче не помічають своїх дітей, які приходять додому, немов ті – меблі. Таке ставлення не набагато краще, оскільки проігнорувати дитину, можливо, так само погано, як замість привітання зробити їй недоброзичливе зауваження (той самий крик, тільки у стриманішому варіанті).

За сніданком, коли дітям треба до школи, зазвичай усі метушаться. Проте привітність часу не вимагає, і, відверто кажучи, будь-що є вартим ваших зусиль, якщо воно здатне зробити ваших малюків менш дратівливими, коли ви намагаєтеся причесати їх і напхати їжею. Ви згодні зі мною?

Невже так важко усміхнутися до них, обійняти (доки вони ще в такому віці, коли дозволяють вам це зробити)? Це лише дрібниці, та вони надзвичайно важливі для ваших дітей. Бо їм потрібно знати, що ви щасливі бачити їх.

І якщо їхні черевики насправді брудні, а ви щойно вимили на кухні підлогу (хочеться запитати, навіщо, коли ось-ось мають повернутися діти в брудному взутті), ви ж можете зупинити їх жартом, а потім обійняти й поцілувати за розуміння.

Невже так важко усміхнутися до них, обійняти?