Читать книгу Господь симпатизує аутсайдерам (збірник) - Сергій Жадан - Страница 18

Місто, в якому вона заховалася,

горить прапорами,

лежить під засніженими перевалами.

Мисливці виганяють дичину

з протестантських соборів,

блакитні зорі падають в озеро,

убиваючи непоквапливу рибу.

Ах, ці вулиці,

над якими зависають канатоходці,

ах, як вони балансують за шкільними

вікнами, викликаючи захват,

як ухиляються від озерних чайок,

що вихоплюють їй із рук

золоті невагомі чіпси.

Там, де ми з нею колись жили,

ми не мали часу на спокій і споглядання.

Ми бились об гострий очерет ночі,

скидали одяг, немов баласт, до чорної шахти ліфту,

аби протриматись у повітрі ще одну ніч,

ненавидячи й не пробачаючи,

не приймаючи й не вірячи,

гнівно переживаючи найкращі дні

свого життя.

А ось місто, в якому вона врешті сховалась,

торкає її ніжно за руку

і відчиняє перед нею свої склади та сховища.

Ах, ці порти, куди сходять вивезені

в трюмах сенегальці,

чорне м’ясо сердець,

слонова кість очей,

ах, ці підвали, паковані сиром,

гостинні протестантські міста,

в яких можна пересидіти Страшний Суд,

такі тут навчені адвокати,

такі неприступні мури.

Бо там, де ми з нею

колись грілися на кухнях

біля синіх джерел вогню, по нас не лишилося

жодного сліду. Час, старий канатоходець,

сто разів падав, сто разів підіймався,

з ламаними ключицями й залізними зубами,

йому без різниці, в якому напрямку рухатись, –

залиже рани й знову танцює між чайками.

Але місто, в якому вона змогла заховатись, –

які тут барвисті сукні та сорочки,

яка оксамитова шкіра в пілотів

і китайських студенток.

Ах, це свіже гірське повітря,

це відчуття крові після

виснажливих поцілунків.

Вона нічого не забула там, звідки поїхала.

Жодного голосу, жодного прокляття.

Життя – це веселе перетягання линви.

З одного боку її тягнуть янголи.

З іншого – адвокати.

Адвокатів більше.

Але і послуги їхні коштують дорожче.