Читать книгу Господь симпатизує аутсайдерам (збірник) - Сергій Жадан - Страница 7

Ось знову я пишу про неї,

розповідаю про балкони

та її домашні розмови.

Ось я згадую, що вона

ховала від мене,

що зберігала між сторінок

антологій усіх тих про`клятих поетів,

які старанно псували

нам життя.

«Минулого літа, – говорила вона, –

сталося щось із моїм серцем.

Воно почало дрейфувати, мов корабель,

команда якого померла

від лихоманки.

Рухалось углибині мого дихання,

підхоплене течією,

атаковане акулами.

Я йому говорила:

серце, серце, жодні вітрила й канати

не допоможуть тобі.

Сузір’я висять надто високо,

аби можна було знайти дорогу.

Серце, серце,

забагато чоловіків

наймалось у твої команди,

забагато їх сходило в британських портах,

гублячи душі

зеленими слізьми алкоголю».

Так і я –

згадую її литки, за які готовий

був битись до крові,

і повторюю за нею:

серце, серце,

хворе на лихоманку,

одужуй скоріше,

йди на поправку,

ще стільки пекучої любові чекає на нас,

ще стільки прекрасних трагедій

приховано від нас у відкритому морі.

Серце, серце,

мені так радісно слухати,

як ти б’єшся,

схоже на лисицю –

пійману,

але не приручену.