Читать книгу Господь симпатизує аутсайдерам (збірник) - Сергій Жадан - Страница 3

Марат помер уві сні.

На початку березня, навесні.

Коли тануть сніги

і ріки лишають свої береги,

як діти лишають батьківські доми

після тяжкої зими.

Марат тренувався на «Спартаку».

Мав техніку – вивірену і тривку,

мав треноване тіло,

ходив із серйозним лицем,

був, мабуть, справді найкращим бійцем

у напівсередній вазі,

носив наколку з Фіделем на лівій нозі.

Імам говорив, стоячи над ним:

«Пророк, – говорив, – ніколи не був сумним.

Пророк знав: зло зжирає зло.

Буде так, як буде. Завжди так і було.

Ось і Марат матиме що сказати

про кожну з власних провин.

Пророк і вигадав пневмонію

для таких, як він».

Маратова мама мовчала в кутку.

Маратів брат слухав молитву гірку.

А коли імам поклав долоню

йому на плече худе

і сказав:

«Усе, що зникає, знову колись зійде», –

«Ніщо не зникає, – відповів йому брат. –

Я заберу собі капу, з якою бився Марат.

Я знаю, чому він помер.

Щоранку він бився проти своїх химер.

Щодня він збивав у кров кулаки.

Щовечора він відчував,

як згасають над ним зірки.

Лише найхоробріші з нас заступають за цю межу.

Хто бачив його в рингу, знає, про що я кажу.

Як може зникнути те, що є?

Що з ним робитиме той, хто все нам дає?

Зникнути може хіба що страх.

Решта лишається в нас – молодших братах,

які розбивають собі серця,

стоячи до кінця».

Брат відійшов убік.

Він був молодший на рік.

Марата вважав головним.

Всюди ходив за ним.

Тепер ось мовчав, відійшовши нараз,

і стримував сльози, певно, соромлячись нас.

Коли виносили тіло, почався сніг.

Падав із темних небес до ніг.

Імам ішов попереду, ніби мара.

Рання весна на цвинтарі – не найкраща пора.

Жінки починали плакати, а чоловіки

відчували, як тихо згасають над ними зірки.