Читать книгу Господь симпатизує аутсайдерам (збірник) - Сергій Жадан - Страница 6

Команду розформували ще до початку сезону –

власник вивів активи й купив готель у Єгипті.

Чорні ворони ходили сторожко по газону.

І пахли поразкою в роздягальні м’ячі розбиті.

Саня, наш правий край, надія команди,

навіть заплакав, забираючи речі на базі.

Тримав свої бутси, ніби не мав чого більше тримати,

склавши руки, наче суніт при намазі.

Та ладно, не вірив я, він же це робить навмисно,

мовби, крім нього, до нас немає нікому діла.

Брат Сані був правим, сидів, мріяв спалити це місто

за те, що вибрали мером такого дебіла.

І тато теж, здається, сидів, і теж був правим.

Я навіть не знаю, як йому з ними жилося.

В нього й було з хорошого в цьому житті

хіба що травми,

старі щитки й довге чорне волосся.

І тоді я йому говорю: все, Сань, досить нити,

досить оплакувати трудові резерви,

що ми тут стоїмо, наче справді якісь суніти,

давай, Сань, пішли лікувати нерви.

Підемо на завод, влаштуємося на роботу,

вступимо до аспірантури чи запишемось в охорону.

Маючи вибір, завжди обирай свободу,

граючи в меншості, тримай глуху оборону.

І тоді він відповідає: яка робота?

Яка охорона, що ти таке говориш?

Все, що я бачив в житті, – це чужі ворота.

Єдиний, хто мене поважав, – це місцевий сторож.

Все, що в мене було, – номер на спи`ні

і місце в основі, за яке я рвав свої жили.

І чим мені тепер займатися в цій країні?

Як мені розібратися поміж своїми й чужими?

З ким мені взагалі тут битися і лишатись?

Кину все на хуй, переберуся в Росію,

гратиму, де поставлять, ловитиму свої шанси,

тікатиму від маразму, чекатиму на амнезію.

…Я знав, що він не поїде, що все триватиме далі,

що насправді всі наші втрати доречні й невипадкові,

що не можна втекти від себе і від своєї печалі,

від своєї ненависті і своєї любові,

що ніхто нічого не зробить зі споминами і снами,

ніхто ніколи не спинить сутінки і комети,

що нічого не зміниться, що все залишиться з нами,

скільки б ми не жили і як би ми не померли.

Наші нічні небеса, наші пташині зграї,

наші ріки, наші міста, наші споруди:

ніхто й ніколи нічого про нас не згадає,

ніхто й ніколи нічого нам не забуде.