Читать книгу Господь симпатизує аутсайдерам (збірник) - Сергій Жадан - Страница 20

Які твої гріхи, жінко?

Хто стане рахувати шви на тьмяному тлі,

там, де вени повільно впадають в долоню?

Кому спаде на думку питати шляху

в тих невідомих, чиїми голосами ти говориш уві сні?

Кому стане відваги стояти при твоєму узголів’ї,

розглядаючи, як під горлом тобі

вивертаються розлючені змії?

Які твої біди, які твої таємниці?

Не можна нічого сховати,

не можна повернути втрачене.

То навіщо просити прощення в кістяків,

які лежать у саду

під трояндовими кущами?

Але вона одказує: завжди

знайдеться хтось,

хто нагадає про кожну з наших утрат.

Завжди знайдеться хтось, хто не дасть нам спокою,

видобуваючи з нашого тіла страх, мов коріння.

Вже близько осінь. І по церквах

стоїть мед співів і голосів.

Всіх християн поєднують зображення святих

подібні на портрети в родинному

фотоальбомі –

близьке й зрозуміле нам із дитинства світло

супроводжує

нас протягом життя,

найближчі великомученики – ті, що

виймали тобі скалки з дитячої долоні.

Які твої клопоти, жінко? Де твої чоловіки?

Зраджені й упокорені, гнівні та навісні,

вони промовляють твоє ім’я, ніби назву мікстури,

яка не полегшила їхніх страждань.

Місяці, що зростали та помирали за твоїм вікном –

хтось визбирував їх і складав докупи,

ніби осінню цибулю.

Але вона заперечує: місяці, що померли,

не можуть нічого навчити,

і згаслі зірки, мов очі філологів,

марно намагаються пробитись

крізь темряву світу.

Ні світла, ні пустки, ні вогнів на ріці,

жодного імені, яке би згадалося цієї ночі.

Любов – це вміння перебирати каміння в нічній воді.

Любов – це вміння дивитися, як усе народжується.

Як помирає.

Як народжується знову.