Читать книгу Кладовище домашніх тварин - Стівен Кінг - Страница 8

До дев’ятої вантажники вже поїхали. Еллі та Ґейдж, обоє виснажені, позасинали у своїх нових кімнатах. Ґейдж у колисці, а Еллі – на постеленому просто на підлозі матраці. Навколо неї височіли гори коробок. Там було безліч її олівців фірми «Крейола»,[8] усі або зламані, або тупі; плакати з «Вулицею Сезам»;[9] книжки з картинками, одяг і бозна-що іще. Звісно ж, Черч був з нею: спав, видаючи якісь гуркотливі звуки. Це глухе хурчання було найближчим до муркоту з усього, на що був здатен цей котяра.

Увесь вечір Рейчел без упину гасала будинком з Ґейджем на руках, по другому колу перевіряла місця, де Луїс казав вантажникам ставити меблі, і змушувала їх усе попереставляти на новий лад. Чек Луїс не загубив: він усе ще лежав у його нагрудній кишені разом з п’ятьма десятидоларовими папірцями, відкладеними на чайові. Коли вантажівка врешті спорожніла, він заплатив робітникам, кивнув у відповідь на їхні дякування, підписав квитанції й залишився стояти на ґанку, спостерігаючи, як вони повертаються до свого величезного ваговоза. Крід подумав, що вони зараз заїдуть у Бенгор і пропустять по кухлю пива перед заходом сонця. Він би теж не відмовився від пива. Ця згадка повернула його до Джада Крендала.

Вони з Рейчел сиділи за кухонним столом, і він бачив темні кола під її очима.

– Ти, – сказав він. – Іди в ліжко.

– Наказ лікаря? – спитала вона, ледь усміхаючись.

– У яблучко!

– Гаразд, – промовила вона, підводячись. – Я геть розбита. Ще й Ґейдж точно не дасть поспати вночі. Ти йдеш?

Луїс завагався.

– Навряд. Не зараз. Той старий через вулицю від…

– Дорогу. За містом це дорога. А якби ти був Джадсоном Крендалом, то називав би її «догога».

– Добре, через догогу від нас. Він запросив мене на пиво. Я, напевно, прийму запрошення. Я втомився, але надто заведений, щоб спати.

Рейчел усміхнулася.

– Закінчиться все тим, що ти слухатимеш голосіння Норми Крендал, де їй болить і на якому саме матраці вона спить.

Луїс засміявся, розмірковуючи, як смішно – смішно і страшно, – що з часом дружини починають читати думки своїх чоловіків.

– Він був поряд, коли ми потребували допомоги, – сказав він. – Треба ж йому якось віддячити.

– Бартерна система?

Луїс знизав плечима. Як пояснити цю свою раптову симпатію до Крендала, він не знав.

– Як тобі його дружина?

– Дуже мила, – відповіла Рейчел. – Ґейдж бігом умостився їй на коліна. Я аж здивувалася – у нього був важкий день, до того ж, ти знаєш, він і за кращих обставин важко сприймає нових людей. У неї була лялька, й вона дала Еллі нею погратися.

– А як, по-твоєму, наскільки все погано з її артритом?

– Доволі погано.

– Вона у візку?

– Ні, але ходить дуже повільно… а ще руки…

Рейчел виставила свої тонкі пальці й зігнула їх у клешню.

Луїс кивнув.

– Гаразд, не засиджуйся допізна, Лу. Мене всю колотить у незнайомих будинках.

– Незнайомим він буде недовго, – відказав Луїс і поцілував її.