Читать книгу Час second-hand (кінець червоної людини) - Светлана Алексиевич - Страница 6

«Я була закохана, ні про що інше не могла й думати. Жила винятково цим. І ось мама вранці будить: «Танки – під вікнами! Здається, переворот!». Я крізь сон: «Мамо, це навчання». Дуля з маком! Під вікнами стояли справжні танки, я ніколи не бачила танків настільки близько. По телевізору показували балет «Лебедине озеро»… Прибігла мамина подруга, вона дуже хвилювалася, що заборгувала партійні внески за кілька місяців. Говорила, що в них у школі стояв бюст Леніна, вона його винесла в підсобку, а тепер – що з ним робити? Усе одразу стало на свої місця: цього не можна й того не можна. Диктор зачитувала Заяву про введення надзвичайного стану… Мамина подруга при кожному слові здригалася: «Боже мій! Боже мій!» Батько плювався в телевізор…

Подзвонила Олегові… «Їдемо до Білого дому?» – «Їдемо!» Почепила значок із Горбачовим. Зробила бутербродів. У метро люди були мовчазні, всі сподівалися чогось лихого. Скрізь танки… танки… На броні сиділи не вбивці, а перелякані хлопці з винуватими обличчями. Бабусі годували їх вареними яйцями та млинцями. На душі стало легше, коли біля Білого дому я побачила десятки тисяч людей! Настрій у всіх чудовий. Відчуття, що ми все можемо. Скандували: «Єльцин, Єльцин! Єльцин!» Уже формувалися загони самооборони. Записували тільки молодих, а старшим відмовляли, й вони були незадоволені. Якийсь дідусь сердився: «У мене комуністи життя вкрали! Дайте хоча б померти гідно!» – «Шановний, відійдіть…» Зараз кажуть, що ми хотіли захистити капіталізм… Неправда! Я захищала соціалізм, але якийсь інший… не радянський… І я його захистила! Я так вважала. Ми всі так гадали… Через три дні танки вирушили з Москви, це вже були добрі танки. Перемога! І ми цілувалися, цілувалися…»

Сиджу на кухні в моїх московських знайомих. Тут зібралася чимала компанія: друзі, родичі з провінції. Згадали, що завтра чергова річниця серпневого путчу.

– Завтра – свято…

– А що тут святкувати? Трагедія. Народ програв.

– Під музику Чайковського совдепію поховали…

– Перше, що я зробила, взяла гроші й побігла до крамниць.

Знала: хоч би чим воно закінчилося, а ціни зростуть.

– Зрадів: Горбі приберуть! Набрид уже цей базіка.

– Революція була декоративною. Спектакль для народу. Пам’ятаю цілковиту байдужість, хоч із ким не побалакаєш. Вичікували.

– А я подзвонив на роботу – і пішов робити революцію. Вигріб з буфету всі ножі, які були в домі. Розумів, що війна… потрібна зброя…

– Я був за комунізм! У нас в родині – всі комуністи. Замість колискових мама співала нам революційні пісні. Й зараз онукам співає. «Ти що, з глузду з’їхала?» – кажу. А вона: «Я інших пісень не знаю». І дід був більшовик… і бабця…

– Ви ще скажіть, що комунізм – гарна казочка. У мого тата батьки зникли в таборах Мордовії.

– Я пішов до Білого дому разом із батьками. Тато сказав:

«Ходімо. Бо ковбаси й гарних книжок не буде ніколи». Розбирали бруківку й будували барикади.

– Зараз народ протверезів, і ставлення до комуністів змінюється. Можна не приховувати… Я працював у райкомі комсомолу. Першого дня всі комсомольські квитки, чисті бланки та значки забрав додому і сховав у підвалі, потім картоплю нікуди було складати. Я не знав, навіщо вони мені потрібні, але уявив, як прийдуть опечатувати й усе це знищать, а це були дорогі для мене символи.

– Ми могли піти вбивати одне одного… Бог оборонив!

– Наша дочка лежала в пологовому. Я прийшла до неї, а вона:

«Мамо, революція буде? Громадянська війна почнеться?»

– Ну, а я закінчив військове училище. Служив у Москві. Дали б нам наказ когось заарештувати, то, без жодних сумнівів, ми б цей наказ виконали. І багато хто виконав би його із завзяттям. Набрид хаос у країні. Усе раніше було чітко та зрозуміло, все за приписом. Був порядок. Військові люблять так жити. Взагалі люди полюбляють так жити.

– Я боюся свободи, прийде п’яний мужик і спалить дачу.

– Та які, людоньки, ідеї? Життя коротке. Нумо, вип’ємо!

19 серпня 2001 року – десятирічний ювілей серпневого путчу. Я в Іркутську – столиці Сибіру. Беру кілька бліц-інтерв’ю на вулицях міста.

Запитання:

– Що було би, якщо б ГКЧП переміг?

Відповідь:

– Зберегли б велику країну…

– Подивіться на Китай, де комуністи при владі. Китай став другою економікою у світі…

– Горбачова та Єльцина судили б як зрадників Батьківщини.

– Залили би країну кров’ю… і залюднили би концтабори.

– Не зрадили б соціалізм. Не розділилися б на багатих і бідних.

– Не було б жодної війни в Чечні.

– Ніхто не смів би говорити, що Гітлера перемогли американці.

– Я сам стояв біля Білого дому. І в мене відчуття, що мене ошукали.

– Що було б, коли б путч переміг? А він і переміг! Пам’ятник Дзержинському скинули, а Луб’янка залишилася. Будуємо капіталізм під керівництвом КГБ.

– Моє життя не змінилося б…