Читать книгу Просто гра - Светлана Талан - Страница 14

Ілля не з’являвся кілька днів, і Наталія почала турбуватися. Її закохане серце віщувало, що з її половинкою трапилася біда. У неї з Іллею раніше була домовленість: якщо раптом вони не зустрічаються, то щосуботи об одинадцятій годині мають прийти в парк до столітнього дуба і там на лавці чекати. У квартирі, де мешкав Ілля, телефону не було, тож Наталії не залишалося нічого, як дочекатися суботи й піти на зустріч. Вона так поспішала, що заледве стримувала себе, щоб не бігти. Серце у грудях страшенно калатало, і не тільки через турбування за Іллю. Уже не вперше дівчина починала себе переконувати, що зможе знову побачити коханого, притиснутися до його тіла, відчути його теплі вуста.

Наталія прийшла за чверть до одинадцятої й примостилася на лавці, щоб вгамувати дихання.

«Усе добре, він зараз прийде», – втішала вона себе, хоча в душі наростала тривога.

Здавалося, час завмер і тривалість хвилин збільшилася в кілька разів. Наталія щохвилини позирала на наручний годинник, проте, щойно настала одинадцята, Ілля так і не прийшов. Наталія була готова розревітися просто тут, у багатолюдному парку, на очах у перехожих. Їй було байдуже до всіх відпочивальників, очі ж продовжували вдивлятися в алею, якою мав прийти коханий. Минуло ще півгодини, і Наталія була вже повністю впевнена, що з Іллею трапилася біда. Серце підказувало, що її коханий потрапив у халепу. Дівчина підвелася й повільно рушила алеєю. Ноги були важкі, у голові шуміло, і хотілося пити. Вона зупинилася біля кіоску, купила склянку мінеральної води – та була тепла, із солонуватим присмаком. Не допивши її, Наталія пішла на ринок до подруги.

– Що з тобою?! – стривожилася Ірина, побачивши Наталію. – Наточко, ти бліда, як крейда!

– Ілько не приходить, – ледь чутно промовила вона впалим голосом. – З ним трапилося лихо.

– Яке? Що з ним?

– Я не знаю, але відчуваю серцем.

– Не вигадуй і не накручуй себе! Сідай, відпочинь і розкажи, що все-таки трапилося, – попросила подруга.

Вислухавши Наталію, Ірина обережно висловила припущення, що Ілля міг її покинути, дізнавшись, що та чекає дитину.

– Це неможливо! – заперечила Наталія. – Про це не може бути й мови! Я впевнена, що Ілько не здатен на зраду чи підлість. Він сказав, що незабаром все зміниться на краще. Напевно, він кудись вляпався. Але як мені дізнатися, що з ним?

– Зачекай кілька днів, – порадила Ірина.

Погомонівши з подругою, Наталія трохи заспокоїлася і пішла додому. День минув безцільно – Наталія не знаходила собі місця і, хоч за що бралася, усе валилося в неї з рук. Вона рано лягла спати, але сон не йшов. Коли всі в домі поснули, вона вийшла надвір, сіла на лавку. З неба дивився місяць у повні, щедро заливаючи своїм сріблом дерева, кущі, завмерлі в тиші квіти та дівчину, застиглу у своїй журбі.

– Що з тобою, коханий? – прошепотіла вона. – Де ти? Чому не прийшов на зустріч? Я кохаю тебе, як ніхто не кохав!