Читать книгу Просто гра - Светлана Талан - Страница 19

Марго приїхала до матері Ярослава після його від’їзду. Вона добре ладнала зі свекрухою, що вдавалося далеко не всім. Прибалтійська жінка мала владний характер, і досягти з нею компромісу було нелегко. Ядвіга Армандівна не раз розповідала про те, що не захотіла змінювати своє прізвище, коли одружувалася з чоловіком.

– Сергій наполягав, щоб я взяла його прізвище Добрянський, але я вперлася, як віслюк, – розповідала вона якось Марго, – і таки лишила собі прізвище Добашинскас!

– Як вам вдалося його вмовити? – поцікавилася Марго.

– Я сказала так: якщо кохаєш мене, то маєш чути мене й мої бажання. І чоловік здався! – пояснила жінка. – Найважче було тоді, коли в нас народився Ярик. Сергій хотів, щоб син носив його прізвище, але я, як корінна латвійка, сказала, що він має носити прізвище прибалтійське, а коли досягне повноліття, то має сам вирішити, яке прізвище буде в нього.

– Ярик і досі має ваше прізвище, – зауважила Марго.

– Так. Тоді ми з Сергієм не розмовляли майже два дні! Це було один й останній раз, але дитина нас помирила, – посміхнулась жінка. – Коли Ярик досягнув повноліття, то я запропонувала йому зробити свідомий вибір. Він пообіцяв батькові, що змінить прізвище, але Сергій порадив не нервувати мене. «Врешті-решт, не прізвище робить людину», – сказав він сину. Ярик залишив прізвище, до якого звик. Тепер і ти носиш його.

Марго подобалась Ядвіга Армандівна. Вона завжди, за будь-яких обставин лишалася справжньою пані. Жінка ніколи собі не дозволяла ходити в будинку в засмальцьованому домашньому халаті чи кімнатних капцях. Вона була вже на пенсії, не працювала, але завжди мала гарну зачіску, носила прикраси на шиї та пальцях і обов’язково туфлі на невисоких підборах. Ходила жінка, мов справжня королева, – тихо, граційно, рівно тримаючи спину. Марго любила слухати розповіді свекрухи про колишнє її життя. Зазвичай Марго сідала в широке шкіряне крісло, брала тарелю з печивом, яке власноруч пекла для такого випадку Ядвіга Армандівна, і, неспішно смакуючи випічкою, слухала розповіді жінки…

Марго застала свекруху у дворі. Жінка поливала квіти у вазонах, що висіли на відкритій літній терасі.

– Мої вітання, Ядвіго Армандівно! – привіталася Марго.

Вона обняла свекруху, поцілувала в щоку.

– Вітаю, сонечко! А я вже гадала, що ти забула стару, яка набридає своїми спогадами, – простягла руки до гості жінка.

– Про що ви?! Мені завжди цікаво слухати про ваше життя. Печиво є? – посміхнулась Марго.

– Не боїшся зіпсувати фігуру?

– Хочу послухати ще одну розповідь.

– Тоді запрошую! Я просила Ярика передати, щоб ти заїхала до мене. Він передав?

– Так. Ярик зараз за кордоном, а я одразу до вас!

У кімнаті Марго всілася на улюблене місце, готова вислухати ще одну історію, але Ядвіга Армандівна сказала, що має до неї серйозну розмову.

– Я вас слухаю, – сказала Марго, дивлячись їй прямо в очі.

– Марго, скільки часу ти вже з Яриком?

– Майже вісім років, – відповіла та.

– Вибач, але я маю знати, чи користуєтесь ви контрацептивами? Це не проста цікавість, повір мені!

Марго розгубилася, але сказала, що ні.

– І ти жодного разу не вагітніла?

– Поки що ні.

– Я так і знала, – зітхнула жінка. – Будь-який рід мусить мати нащадків…

Вислухавши пропозицію свекрухи, Марго одразу категорично заявила:

– Ні! Це неможливо!

Але Ядвіга Армандівна була переконливою. На те, щоб невістка погодилася на її пропозицію, жінці знадобилося понад дві години.

– Мине час, і ти згадуватимеш мене із вдячністю, – сказала на прощання жінка й обняла невістку. – Рада, що ми порозумілися!