Читать книгу І це все, що я хотіла сказати про кохання - Світлана Веренич - Страница 4

Сергій матеріалізувався через три дні. Саме стільки часу йому вистачило, щоб з’явитися переді мною та не зганьбити свого чоловічого гонору. Він чекав на виході з офісу, була обідня перерва, і я поспішала у найближчу кав’ярню випити чашечку кави та вкинути до рота якого-небудь салатику, перші й другі страви там готували огидно.

Мій любий друг, а точніше, бойфренд, виловив мене з метушливої юрби співробітниць, міцно взяв під руку – і ми попрямували до його машини, що зручно була припарковано поруч. Він навіть не привітався! Я теж мовчала.

Встромивши ключ у запалювання, коханець трагічно вимовив:

– Мені треба з тобою поговорити.

– А мені пообідати, – «безтурботно» озвалася я, озброївшись вірним захистом – святою наївністю.

– Одне іншому не заважає, – з гідністю проговорив Сергій, і ми в гробовому мовчанні виїхали на магістраль. Щедра людина, він серед білого дня повіз мене в ресторан, щоб показати, який скарб у його особі я можу втратити, якщо буду поводитися незрозуміло і легковажно.

Не встигла я сісти за столик, як Сергій, намагаючись додати своєму голосу награної легкості та безтурботності, сказав:

– І що я знову не так зробив? Чим викликав невдоволення Вашої Величності? Що ти своєю втечею хотіла мені довести?

– Правду сказати чи збрехати? – випадково в риму запитала я.

З професійною усмішкою на обличчі до нас підійшов привітний офіціант, і розмова перервалася.

– Що замовлятимете?

Я обернулася до Сергія, який запитально дивився на мене: ситуація набувала комічного забарвлення – під стукіт столових приборів ми будемо з’ясовувати наші відносини. Втім, сам винуватий, міг би заїхати за мною й після роботи.

– Мені салату, кави і якнайшвидше. Якщо є який-небудь супчик, тільки щоб не чекати, то можна і його.

Я дивилася на Сергія, але раптом офіціант з розумінням кивнув, він немов щось згадав і втік.

– Ти так поспішаєш? – насмішкувато запитав мій вірний друг і поблажливим тоном додав:

– Я тобі тисячу разів пропонував перейти працювати до мене, але ти не хочеш. Були б разом і зараз би нікуди не поспішали.

– І ти був би моїм начальником, а я – молодшим помічником старшого натирача підлоги та за сумісництвом – коханкою? Чудова перспектива! Навіщо ти знову про це почав розмову? Адже ти прекрасно знаєш, що в мене інший профіль освіти. Перебирати папірці я не збираюся навіть у такого коханого і турботливого шефа, як ти!

І чого це я розлютилася, навіщо ця дурнувата тирада? Негайно заспокойся! Під час вживання їжі треба бути в доброму гуморі, мені гастрит не потрібний, і моєму коханому – теж.

Сергій почав пильно мене розглядати, немов дивуючись, що він знайшов у цій негідниці, тобто в мені.

Дзенькаючи тарілками, офіціант почав сервірувати стіл: перше, що димиться, друге, – і тут до мене дійшло, що Сергій зробив замовлення заздалегідь. Він турботлива і далекоглядна людина! А я?

Я з апетитом накинулася на свою улюблену солянку, тут її готують неперевершено, навіть у мене так не виходить.

– Приємного апетиту, – разом з офіціантом побажав мені Сергій і теж запрацював ложкою.

Тільки коли ми узялися до десерту, він запитав:

– Чому ти втекла?

– Мене почало нудити, – я підняла голову й уперше за обідню перерву подивилася йому просто в очі. Він захотів щось сказати, але я продовжила:

– Мене почало нудити від твоєї розмови з Георгієм. Я втекла від сварки, від злих слів, через які шкодуватиму…

Чоловік перестав жувати й напружено завмер, може, до нього почало потихеньку доходити?

– Я не підслуховувала, я випадково почула кілька слів. Точніше, кілька речень, і цього мені вистачило. – Я хвильку помовчала, а то ще б розревілася, як остання дурепа. – Ти… ти говорив не як чоловік.

– Не як чоловік? – жорстко запитав Сергій.

– Невже ти не розумієш, який брудний негідник Георгій?! Якщо ти його друг, то зобов’язаний говорити правду, це головний привілей справжніх друзів! Чому ти йому не сказав, що кидають своїх дітей тільки негідники, а змушують своїх подружок робити аборти – тільки мерзотники?

– Я не очікував, що у твоєму лексиконі є такі слова…

– У моєму лексиконі є різні слова. Якщо Георгій така мерзота, а ти його друг, то який тоді ти, Сергійку? Як я можу довіряти тобі, любити тебе? Яка між вами різниця?

– Ти нічого не знаєш, а вже зробила свої власні висновки. Там зовсім інша ситуація. Георгій її відразу попередив заздалегідь, що одруження в його плани не входить.

– Георгій її заздалегідь попередив? Тоді він ще більша мерзота, ніж я вважала.

– А я вважаю, що він зробив правильно. Жабка сама вішалася йому на шию. Який справжній мужик буде одружуватися без любові? До того ж, після двох невдалих шлюбів у його віці йому цього не треба, йому і так добре.

– Я все зрозуміла. Жабка – ідіотка, що зв’язалася з такою нікчемою. Але тоді і я – теж така сама ідіотка!

– Ти не ідіотка, – урочисто заперечив мій турботливий друг. – Я тебе кохаю, і ти це прекрасно знаєш. Хіба я тобі дав хоч один привід у цьому сумніватися?

Він замовк, милуючись своєю прекрасною душею й пишаючись своєю щирою великодушністю.

Я подивилась на руку, годинник показував за чверть другу. Треба було зобразити поспіх, начебто мій шеф терпіти не може запізнень. Начебто він так вилає при всіх, що краще б оштрафував з люб’язною усмішкою, як це практикується в інших фірмах. Така версія мені дуже подобається й підходить зараз якнайкраще.

У гардеробній, допомагаючи мені надягти дублянку, Сергій завмер на мить і пригорнув мене до себе так сильно, що я відчула, як б’ється його серце.

– Усе гаразд? – прошепотів він мені на вухо.

– Це у тебе все добре, а в мене не дуже, – і це була чистісінька правда.

За дві хвилини до кінця перерви ми підкотили до під’їзду, Сергій розчахнув переді мною дверцята, що він робить тільки в особливих випадках, прощаючись, пригорнув мої долоні до своїх щік, був ніжний та уважний. І збоку наші відносини виглядали так: пощастило бабі з мужиком, а вона ще й вередує.