Читать книгу Тощо - Иван Драч - Страница 14

Прив’язали, примоцювали,

                    гей, мотуззям

Устима, лицаря, гей, Кармалюка

До кобили дубової, до позорища

Три екзекутори та й четвертий кат.

Як один екзекутор шкірив зуби іржаві,

Як другий екзекутор

                    дрижав у пропасниці,

Як третій – штабс-лікар в пенсне —

                    похукував,

А кат походжав та бабам підморгував:

«Молодиці та дівоньки,

                    фартухи підставляйте,

Фартухи підстеляйте

                    під сльози лайдацькі,

Пригорщі підставляйте та ще й відерця —

Зараз дощ я висічу

                    із очей та й розбійницьких».

І зойкнув народ,

                    і сахнулись солдатики,

Як свиснув батіг блискавицею з громом,

І тільки душилась косою чорною

Якась кароока, мабуть, полюбовниця.

І тільки втомився хреститися батюшка

За сотим ударом, сто першим посвистом,

І тілька рука у ката зомліла,

І тільки сонце осліпло від поту,

І тільки в маленького хлопчика русого,

Гей, замурзаного,

                 гей, засмальцьованого,

Маленька сльоза собі по щоці,

А він її стер кулачком та й порепаним.

Встав Кармалюк. Намочив сорочку.

Сплюнув. На вітрі повів плечима,

Гей, на вітрі, на долішньому,

                      на подільському,

Гей, на вітрі,

               на кривавому та й вітрищі.

Та й натяг Устим на плечі посічені

Тюремну сорочку, в діжі намоклу,

І величезна макова квітка кривава

Зайнялась на плечах, гей, спалахнула.

Та маленьке дитя, найменше, як маківка:

«Мамо, я хочу такої льолі, – сказало. —

Я хочу льолі червоної, мамо,

                                та й льолі,

Такої льолі, як в того дяді, ой, льолю!»

І простягло рученята замурзані

До побитого сонця, до сонечка,

І рота солдатиків, гей, муштрованих,

Дивилася на Сибір, на схід сонечка.

І стер Кармалюк свою першу сльозу,

Першу сльозу на сто першім ударі.

І тільки замурзаний хлопчик кричав:

«Мамо, я хочу льолю червону,

                              ой мамо, хочу!»