Читать книгу Тощо - Иван Драч - Страница 5

Коли юна вдова,

Як громом побита яблуня,

Наша вчителька перша

Фросина Федотівна Комашко

Ридала біля трьох своїх хлопців —

Шури, Володі і Толі,

Коли найгарніша учителька,

В яку ми були закохані

Первісною чистотою дитинства,

Коли вона всім сказала:

– Людоньки, Перемога! —

Коли вона першачків розіслала

Білими метеликами по селу,

Ми розбіглися по селу,

Як білі метелики,

У найчистіших своїх сорочках,

У яких нас війна помилувала.

Кожен з нас мав прийти до вдови

І сказати про Перемогу.

Так було вдів багато,

Що школярів не вистачило.

Мене аж в Підліс послали,

До старої баби Параски.

Я полем чимчикував

І боявся іти, аж ламався.

– Що їй сказати і як? —

Три похоронки на трьох синів

Дістала баба Параска

І кожного разу ридала,

Ледве небо на неї не впало

І не вбило її хмаровищем.

Ми, бувало, в садок, її лазили

І патрали груші і яблука

І боялись її синів-вушкодерників,

Що ловили нас, і хмолостали,

І за вуха підсмикували,

Щоб росли ми нівроку…

Тепер нікому, нікому, нікому!

Як одчинив я ту хвіртку,

Як через сад я знайомий пройшов!

Баба сиділа, картоплю перебирала.

Подивилась на мене, малого горобчика

В білій сорочці і з переляком в очах.

– Чого б то тебе принесло, дитино?

– Того, бабо, що вже Перемога

І до сільради кличуть на мітинг…—

Як сиділа баба, отак і сиділа.

Потім встала, пішла до льоху,

З фартуха обтрусивши росточки.

І не плакала, і не ридала,

Чого я боявся найбільше,

Тільки йшла, переламана втричі,

І переламаною повернулась —

Троє червоних яблук винесла

З того тьмотьменного льоху

І без слів мені в руки тицьнула

Троє червоних циганок,

Що палали під цвітом яблунь.

– Не піду я, дитино, нікуди,

А від хлопців, синок, це тобі…—

І в чоло мене поцілувала

Таж сухими, як горе, губами

Й до картоплі під цвітом всілася…

Йшов я полем, і двоє яблук

Пропікало мені кишені,

Третє яблуко ніс я в руках —

Обпікало мені воно руки.

Наче перше яблуко був Сергій-танкіст,

Що мене на коня підсаджував,

Наче друге яблуко був Василь-матрос,

Що давав поносить безкозирку,

А вже третє яблуко

                був найменший, Влас,

З яким бігав я по городах

І який аж до Праги добіг,

Та не зміг повернутись додому…

Так пекли мене троє яблук,

Що я мчав як стріла до школи,

До Фросини Федотівни швидше.

– Ось вам баба передала

Троє яблук для ваших трьох:

Це Володі, це Шурі, це Толі…—

Так звільнився, аж я зітхнув,

Не пекли вже кишені і руки.

Пломенисті циганки жаріли,

Осявали весь клас, і всю школу,

І веселу в сльозах Фросину Федотівну

Із трьома її сиротами

Під багряним крилом Перемоги.