Читать книгу Соняшник. Поезії 1960–1970 років - Иван Драч - Страница 15

Сивий, аж замислений, крихкий на пругах

Граніт кострубатий до пальців липне.

Шпурляю – і він гоготить в ногах,

Влягаючись тілом в земні заглибини.

Рожевий, смугастий – в променях мліє.

В кожнім кристалі вогні полискують —

І падає сонце направо й наліво

Верткою мигливою блискавкою.

На іскри дробиться, вщухає, тихне.

Полами витрем замурзані чола ми.

Зцупимо, зрушимо – й знову задихано,

Азартно напружимось торсами голими…

Вже викотивсь місяць із синіми горами,

Великий, важкий, сивувато-опаловий.

Може, і цю розвантажим платформу —

Місячним каменем землю завалимо…

Хочеться пива. Петляємо коліями.

Стрічним дівчатам махаєм кашкетами.

Струмінь з-під крана морозно поколює,

Зорі од спини летять рикошетом.