Читать книгу Соняшник. Поезії 1960–1970 років - Иван Драч - Страница 19

Не кров з молоком, а кров із ніччю —

Про тебе задумуватись весняною порою

І сльози збирати по твоєму обличчю

Тугою всезнаючою рукою.

Ти – спеки настій. Ти – пустеля палюча.

В тобі заблукати, а потім не вийти.

Ти – пристрасті дикої горда круча,

З якої кидатись несамовитим.

Руки обплетені, вуста обпалені

Глибинними незагнузданими пожежами,

І зеленокоса ніжність пальми

Тебе не схолодить своїми одежами.

Зорі б тобі підійшли за намисто,

Та од захоплення повмирають…

І як ти землі не підпалиш, вогниста,

Мій буйний,

мій карий,

мій чорний раю!