Читать книгу Соняшник. Поезії 1960–1970 років - Иван Драч - Страница 21

Він мав печальні всевидющі очі —

В орбітах диких голубі дива.

З них світ буденний, темний і порочний,

На полотні празничним оживав.

Він суть пізнав. Він розтинав основу,

Відкинувши ледачу простоту,

І барви дихали п’янким болиголовом,

І бризки сонця стигли на льоту.

Війнуло смутком зранених конвалій

З очей ним не породжених Купав,

І, ніби Демон, в надлюдській печалі

Митцевий розум у борні упав.

І, незмальована, шугала десь жар-птиця,

І глузував кретин з його картин,

Та мудрі очі перейшли границю,

Якої розум ще не смів сягти.